Лікарка з Криму підтвердила диплом в Україні після п'яти років боротьби

У Києві лікарка-анестезіологиня Юлія Крест'янникова отримала диплом магістра Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Це стало можливим після того, як вона підтвердила свої знання, склала іспити та закрила академічну різницю. До цього в неї були лише російські окупаційні документи, які в Україні не визнаються.

Юлія родом із Хмельниччини. У 2011 році вона вступила до Кримського державного медичного університету імені Георгієвського. На третьому курсі її застала окупація півострова. Дівчина хотіла виїхати, але мама вмовила лишитися, щоб завершити навчання. Життя в окупації залишило психологічну травму, яку після виїзду довелося опрацьовувати з психологом.

«Я не вірю, до мене завжди доходить емоція пізніше. Я в шоці, бо чекала на це п'ять років, п'ять років боротьби. І ось я тримаю цей диплом і можу з ним просто працювати в Україні, будь-де в Європі. І це моя праця, якою я пишаюся», — поділилася лікарка.

Після закінчення університету в Криму Юлія почала шукати способи підтвердити диплом. Вона обрала університет Богомольця, бо це єдиний заклад в Україні, який проводить атестацію дипломів, здобутих на тимчасово окупованих територіях з 2014 року. За її словами, Міністерство охорони здоров'я та Міністерство освіти формально дозволяють будь-якому вишу це робити, але фактично ніхто не бере на себе відповідальність.

«Почала дізнаватися про можливості підтвердити диплом в Україні, бо була надія зібрати якісь кошти хоча б, щоб це зробити. Але фактично я б таких коштів не змогла здобути, бо ми витратили за ці два роки дуже багато. Я б таку фінансову подушку не зібрала. Я закривала академічну різницю, яка виникла при порівнянні. Тому не скажу, що я навчалася з нуля, але складала такі іспити, як „Крок“, іспит з англійської в центрі тестування і закривала академічну різницю. На це в мене пішло два роки», — розповіла Крест'янникова.

Юлія та її чоловік виїхали з Криму на початку повномасштабного вторгнення. Нав'язані російські паспорти вони публічно спалили, щойно прибули до Вірменії. За фахом дівчина не працює п'ятий рік, бо окупаційні документи ніде не визнають. Вона зізнається, що навіть думала полишити професію.

«Я пройшла всі стадії горювання, бо для мене це було горе. Я не могла відділити себе від лікаря. Це був ніби такий міцний зв'язок з професією, що коли я втратила цю можливість працювати лікарем, я пережила ніби втрату себе. Я пережила і депресивний розлад, і тривожний розлад, бо для мене це було дуже боляче, але навіть вдячна цьому періоду, бо пройшли роки і я зрозуміла, що я більше, ніж Юля-лікар. Я Юля-подруга, Юля-дружина, Юля-мама кота і Юля, яка розбирається в таких речах, на які раніше не звертала уваги... У мене навіть були думки полишити лікарську справу і займатися чимось іншим, але я довела справу до кінця», — каже Крест'янникова.

Нині Юлія планує вступати до інтернатури в Україні або за кордоном. Вона розглядає можливість змінити спеціальність з анестезіолога на дитячу психіатрію. Жінка каже, що варіанти за кордоном для неї привабливіші, тож вона зараз активно зважує всі фактори. Юлія вже кілька років веде блог, який називає публічним щоденником окупації, де ділиться пережитим, а люди розповідають власні історії.