Лодомирське кладовище у Володимирі: 10 тисяч історій за однією брамою

Лодомирське кладовище у Володимирі — одне з найстаріших на Волині. Його вхідна брама датована 1840 роком, а найстаріша могила — 1827-м. Це гробниця Констанції Клоссовської, яку збудував син над могилою матері. Хто вона була — досі загадка: історики переглянули метричні книги, але слідів жінки не знайшли.

На території цвинтаря — понад 10 тисяч поховань. Тут спочивають православні, католики, німці, поляки, радянські діячі. Поруч колись були єврейські могилки, але їх знищила радянська влада — тепер там школа, парк і будинки.

Місцеві дослідники описали кожну могилу у великих зошитах, а потім перенесли все в цифровий формат. Серед жіночих імен найчастіше трапляються Марія та Анастасія, серед чоловічих — Степан та Іван.

Головна пам'ятка цвинтаря — меморіальний комплекс «Борцям за волю України» національного значення. Його звели на місці поховань вояків Армії УНР, які загинули в січні 1919 року в бою за Володимир. Пізніше там поховали й рештки невпізнаних в'язнів місцевої тюрми, розстріляних у 1941-му НКВС.

Радянська влада забороняла людям приходити на меморіал. Як розповіла історикиня Орися Вознюк, у поминальну неділю за пам'ятниками стояли енкаведисти і вираховували місцевих. Священник підпільної греко-католицької церкви Іван Мельник проводив тут богослужіння, після чого його не раз заарештовували.

За радянських часів частину кладовища фактично перетворили на смітник: дозволяли викидати відходи просто на могили. Наприкінці 1980-х краєзнавець Ярослав Царук із компанією розчищав меморіал і вивіз до семи вантажівок сміття. У 1970-х сюди ж звозили туші свиней, які масово гинули від хвороби.

Ще один меморіал — російським воїнам-бородинцям. Його фігура втратила руки: місцеві патріоти «декомунізували» її ще до того, як це стало загальнонаціональним процесом, і, ймовірно, здали кінцівки на металобрухт.

Серед поховань — відомі люди: землевласник Володимир Люценський, Герой Радянського Союзу Григорій Олійник, сотник армії УНР Володимир Масловець-Далекий, родина Баджан, яка тримала перший у місті ливарний завод.

Є тут і незвичайна історія агронома Василія Бобка з Будятичів. Він мріяв політати на літаку, тому заповів кошти на розвиток польської авіації. Сам у небо так і не піднявся.

Надгробки 19–20 століть вражають унікальними епітафіями та напівзруйнованими родинними склепами. На пам'ятниках тих, хто пішов із життя занадто рано, зображували лілію — квітку, що гарно цвіте, але дуже коротко.

Нині благоустроєм цвинтаря займається комунальне підприємство «Полігон». А охочі до некротуризму можуть відвідати його, попередньо домовившись про екскурсію з істориками заповідника «Стародавній Володимир».