У Стенфорді створили мишей із людськими клітинами мозку

Команда зі Стенфордського університету в Каліфорнії провела експеримент, який раніше здавався сюжетом для фантастики: біоінженерним мишам пересадили тканину людського мозку, вирощену в лабораторії. Про це йдеться в новому дослідженні.

Людська тканина в організмі тварин не просто прижилася — вона відтворює ключові риси розвитку мозку, зокрема формує робочі нейронні мережі. Для науки це важливо, бо живу тканину людського мозку досліджувати майже неможливо з етичних причин.

За словами головного автора дослідження, професора Серджіу Паска, отримані результати дають унікальну можливість вивчати людську нервову тканину на різних рівнях — від генів і окремих типів клітин до нейронних ланцюгів та їхніх наслідків для організму тварини. Вчені сподіваються з’ясувати, як генетичні зміни, пов’язані із захворюваннями, впливають на розвиток нейронів і формування зв’язків між ними, а також чи зможуть майбутні методи лікування ці зміни попередити або скоригувати.

Як саме діяв метод: дослідники взяли стовбурові клітини й виростили з них мініатюрні тривимірні органоїди, які повторюють властивості кори головного мозку людини. Саме ця ділянка відповідає за мову, увагу та ухвалення рішень.

Далі вченим довелося генетично заблокувати в мишей розвиток більшості клітин, які зазвичай формують кору мозку. За словами Паска, вільний простір, який зазвичай займає кора миші, дозволив пересадити людські кортикальні органоїди незабаром після народження тварин і дав людській тканині місце для росту.

Пересаджені тканини дали початок широкому спектру типів коркових клітин і встановили функціональні зв’язки з нервовою системою миші. Простіше кажучи, у тварин залишилася мишача нервова система, але водночас вони містять значний обсяг людської кори, яка розвивається й інтегрується в організм.

Першим практичним кроком стало дослідження кисневого голодування. У генетично модифікованих мишей під час нестачі кисню спостерігалися значні ушкодження клітин людської кори головного мозку, а також порушення ходи та координації рухів.

Науковці наголошують: це лише початок. Але вже зараз зрозуміло, що такий підхід може прискорити вивчення причин і механізмів захворювань, зокрема дитячого церебрального паралічу.