Як давні вулкани вбили океан: урок для сьогодення

Найбільше вимирання в історії планети сталося через ланцюг подій, який розпочали вулкани Сибіру. Вони викинули стільки парникових газів, що океани нагрілися, втратили кисень, і більша частина морського життя не змогла вижити.

Дослідники з'ясували, чому одні морські тварини постраждали більше за інших. Вони проаналізували, як різні організми споживають кисень при зростанні температури, і змоделювали умови кінця пермського періоду. Виявилося: види, які втрачали більше придатного для життя простору через нестачу кисню, найчастіше зникали.

Механізм простий і невблаганний. Тепла вода утримує менше кисню, а нагрівання посилює розшарування океану, заважаючи кисню потрапляти в глибини. Одночасно в самих тварин при підвищенні температури зростає потреба в кисні. Виходить подвійний удар: океан дає менше, а організм вимагає більше. Коли потреби перевищують можливості дихальної системи, навіть звичне середовище стає смертельним.

Особливо постраждали брахіоподи та морські лілії, а двостулкові молюски й черевоногі перенесли кризу краще. Так потепління змінило склад морських екосистем назавжди.

Головним винуватцем тієї катастрофи називають Сибірські трапи — вулканічну активність, що тривала тисячі років. Окрім прямих викидів вуглецю, нагрівання порід вивільняло додаткові парникові гази.

Сьогодні океан знову нагрівається і втрачає кисень. За даними Міжурядової групи експертів із зміни клімату, з 1970 по 2010 рік вміст кисню у верхніх 1000 метрах океану знизився приблизно на 0,5–3,3%. Причини — глобальне потепління, розшарування води, зміни циркуляції, а в прибережних зонах ще й забруднення поживними речовинами.

Вчені заспокоюють: повторення пермської катастрофи не загрожує. Тоді потепління сягало 8–12 °C і тривало тисячі років, сучасне зниження кисню значно скромніше. Але механізм залишається тим самим: чим тепліший океан, тим менше в ньому кисню і тим важче морським організмам пристосуватися.