«Народила серцем»: історія патронатної мами з Прикарпаття

Наталія Мартинович із чоловіком та трьома власними дітьми живе у Богородчанській громаді на Івано-Франківщині. Зараз у їхній родині тимчасово перебувають ще двоє дітей. Жінка каже: колись мріяла про велику сім'ю, і тепер має вісім дітей — своїх і прийнятих.

До патронату Наталія прийшла майже випадково. У класі її сина навчалися двоє хлопців, яких повернули з усиновлення. Родина Мартиновичів захотіла їх забрати, але через юридичні складнощі їм запропонували альтернативу — патронат. Тоді жінка без вагань звільнилася з посади фармацевтки в міській лікарні. Договір підписали у січні 2025 року, а вже за місяць до них прийшла перша дитина — 14-річний хлопець, який до того жив із 90-річною бабусею.

Патронат — це тимчасова форма влаштування дитини, яка через складні обставини не може жити з біологічними батьками. На відміну від усиновлення чи опіки, дитина не стає юридично членом родини. За даними Служби у справах дітей Івано-Франківської ОДА, станом на липень 2026 року в області працюють 19 патронатних сімей. Минулого року до них влаштували 33 дітей, за перше півріччя цього року — ще 28. Водночас 94 дитини через брак таких сімей опинилися в закладах соціального захисту.

Наталія зізнається: найважче — прийняти дитину, а потім відпустити. «Їх дуже тяжко відпускати. Дуже. Для мене це було просто смерть. Особливо, як збираєш їхні речі. А потім їх грузять у машину, і вона тобі через вікно кричить: “Мама!”», — розповідає жінка.

Були й інші виклики. Перший патронатний хлопець не мав документів і не знав елементарних побутових речей. Діти, які пережили нестачу, часто ховають їжу, не вміють користуватися туалетом чи мити руки. Одна дівчинка, яка жила в родині понад рік, не знала, що таке котлета. «Вони приходять так, якби з космосу. Діти з космосу», — каже Наталія.

Попри труднощі, жінка бачить результат. Дівчинка, яку батько забрав після служби на війні, повернулася підготовленою до звичайного життя: вміє їсти, прибирати за собою, складати речі. А колишній патронатний хлопець тепер приїжджає в гості й почувається як удома. «Ти сидиш щасливий, до тебе дитина кличе “мамо” — чужа дитина. Але ти її народив серцем. Ти не народила фізично, але народила серцем», — ділиться Наталія.

Жінка переконана: більшість перешкод — у голові. Вона закликає не боятися і нагадує, що патронатна сім'я має мати відповідні умови та щонайменше двох дорослих, які розподілятимуть навантаження. За її словами, за цим процесом ретельно слідкують: до родини приїжджає міждисциплінарна команда, яка оцінює умови проживання, а після створення сім'ї можуть перевіряти без попередження.