Українські клини в Росії: як козаки та селяни освоювали Кубань, Поволжя і Далекий Схід

7 вересня 1792 року запорозькі козаки на чолі з отаманом Захарієм Чепегою висадилися на Таманському півострові. За два роки на Кубань переїхали 25 тисяч переселенців, які заснували 40 станиць і назвали головне поселення Катеринодаром. Так почалося заселення регіону, який згодом назвуть Малиновим клином.

Історія української колонізації територій сучасної РФ охоплює кілька регіонів. Окрім Слобожанщини, яка частково лишилася в межах України, історики виділяють чотири так звані клини — Жовтий, Сірий, Малиновий та Зелений. Так у козацькі часи називали земельні наділи, а колір залежав від природних умов, ресурсів чи символіки.

Найстарішим вважається Жовтий клин — українські поселення на Поволжі. Ще 1732 року сюди переїхали 537 козацьких родин. Імперія заселяла прикордонні зі степом території козаками, щоб ті слугували живим щитом від кочовиків. Згодом, коли на озері Ельтон знайшли сіль, до регіону почали заохочувати чумаків, які вміли налагоджувати соляну торгівлю навіть попри небезпеку нападів. Українці стали першим слов'янським населенням цих земель.

Малиновий клин, тобто Кубань, заселяли цілеспрямовано. Після ліквідації Запорізької Січі уряд Катерини II використав козаків, які погодилися служити імперії, для освоєння Кавказу. У 1792 році утворили Кубанське козацьке військо. Пізніше колишні запорожці асимілювалися з іншими поселенцями, а за радянської влади козацтво практично зникло. Відроджені вже у XX столітті козацькі організації, за оцінками дослідників, лише віддалено нагадували історичний прообраз. Попри це Кубань досі лишається найменш асимільованим українським регіоном Росії.

Зелений клин охоплював південь Далекого Сходу. Перші українці потрапили туди як засланці — ще гетьман Дем'ян Многогрішний опинився в Іркутському острозі за царя Олексія Михайловича. Пізніше туди відправляли учасників Коліївщини. Масове переселення почалося після скасування кріпацтва 1861 року. Селяни, яким бракувало землі, їхали на Далекий Схід у пошуках кращої долі. Спочатку дорога займала роки, а з 1883 року людей почали возити пароплавом з Одеси через Чорне та Червоне моря, Індійський і Тихий океани. До 1886 року витрати на переїзд покривала держава.

Активізації переселення сприяли столипінська реформа та будівництво Транссибірської магістралі. Загалом на межі XIX–XX століть на Далекий Схід переїхали сотні тисяч українців. Після революції 1905 року, коли скасували Емський указ, що забороняв українську мову, у регіоні почали діяти українські організації. Українці провели чотири далекосхідні з'їзди, на яких висловлювали бажання стати колонією УНР або Української Держави. Більшовики 1918 року визнали їхні повноваження, на відміну від країн Антанти, які змусили українців воювати в армії адмірала Колчака. Після перемоги більшовики провели репресії проти українського активу.

Сірий клин виник, коли частина переселенців, що їхали на Далекий Схід, осіла в казахському степу та Південно-Західному Сибіру. У 1920-х роках радянська влада нарахувала там близько мільйона українців. Вони будували хати-мазанки, розводили волів і відтворювали звичний спосіб життя. Свідки зауважували, що місцеві ринки нагадували базари Наддніпрянщини. Українські освітні та культурні заклади в Казахстані не пережили сталінського терору 1930-х.

Останнє вбивство українського активіста на Зеленому клині, за даними джерела, датується 2004 роком. Нині проукраїнський рух на цих територіях фактично відсутній, а об'єктивно визначити етнічний склад населення неможливо.