Зошит коменданта розкрив деталі радянського концтабору в Кропивницькому

У Кропивницькому дослідили документи про радянський концентраційний табір, що діяв у місті на початку 1920-х. Краєзнавець Володимир Поліщук вивчив зошит Михайла Степанова, який із грудня 1920-го до червня 1921-го був першим комендантом табору тодішнього Єлисаветграда.

«У цьому зошиті він описує те, як функціонував табір й кого кидали до того табору», — розповів Поліщук.

Табір розташовувався в середмісті — там, де нині стоїть будівля спортивної школи. У документах вказано: «на правому березі Інгулу, біля великого мосту, між річкою Інгул і вулицею Великою Пермською». Це була двоповерхова будівля. Краєзнавець показав світлину Юрія Тютюшкіна з видом міста з вулиці Велика Пермська (нині проспект Європейський). Зліва на фото — будівлі, де, ймовірно, і був концтабір.

За документами, у таборі мало перебувати не більше 300 осіб. Але в окремі місяці 1921 року кількість ув'язнених сягала 400, а то й 700. Туди потрапляли колишні куркулі, власники великої нерухомості, зокрема магазинів, а також ті, хто воював проти радянської влади. Третина затриманих були жінками, а в один із місяців у таборі перебувало до 40 дітей.

Спортивну школу на цьому місці звели у 1974 році. А до того, з 1951 року, в колишньому концтаборі працювала автостанція.

Створювати концтабори для масового терору закликав Володимир Ленін. Офіційно їхню появу закріпила постанова Ради народних комісарів від 5 вересня 1918 року «Про червоний терор». На території України такі табори існували у 1920–1922 роках.

Умови в радянському концтаборі були гіршими за майбутні гітлерівські, зазначає дослідник. «Було 70 дерев'яних полиць, на яких можна було спати. Кухні взагалі не було ніякої. Хворіли там на тиф. Щодня по десятеро людей захворювали, щодня по кілька людей помирали, щодня до десятка людей звідти тікали».

Людей поміщали в табір, щоб відібрати майно або через особисту неприязнь. У документах є випадок дівчинки на прізвище Кац із міста Шпола (нині Черкаська область), в якої вбили батьків. Її затримали на залізничному вокзалі, бо не було дозволу на пересування потягом до тітки, і кинули в табір.

Ув'язнювали вчителів, священників, артистів, які співали українські пісні, та всіх нелояльних до радянської влади. Пік «червоного терору» в Єлисаветграді припав на 1920 рік.

Історик Юрій Митрофаненко зазначив: «Червоний терор — це була політика, притаманна російським більшовикам, починаючи з перших років становлення їхньої влади на території України. Початок „червоного терору“, на мою думку, це 1918 рік. А припинення його — це ліквідація Радянського Союзу в 1991 році».

Єлисаветградський концтабір діяв майже два роки — з осені 1920-го до червня 1922-го.