Боксер із Барабою: історія тренера Максима Дмитришина, який загинув на фронті

У Барабої на Одещині попрощалися з Максимом Дмитришином — тренером місцевого боксерського клубу, який загинув на війні. Про його життя розповіли рідні.

Боксом Максим займався з дитинства — під керівництвом батька Петра Дмитришина, який і сам свого часу виходив на ринг. Разом вони тренувалися в Донецькій олімпійській школі. Згодом родина переїхала на Одещину, і там Максим продовжив спортивну кар'єру вже з іншим наставником. За словами батька, син мав хороші перспективи: «У нього були хороші перспективи, особливо добре був поставлений лівий нокаутований удар. Я думав, що він і далі розвиватиметься у боксі». З новим тренером Максим здобув звання майстра спорту України, представляв Одеську область на змаганнях і виступив на міжнародному турнірі класу А, де змагалися спортсмени з 15 країн, показавши один із найкращих результатів серед боксерів області у своїй ваговій категорії.

Після завершення кар'єри Максим вступив до педагогічного інституту на спеціальність, пов'язану з фізичною культурою, і почав тренувати дітей у клубі «Барабой». Сестра Анастасія каже: «Він усе життя присвятив боксу. Виступав на багатьох змаганнях, представляв Одеську область, здобув звання майстра спорту України. Після завершення спортивної кар'єри почав тренувати дітей у клубі «Барабой». Цей зал і вихованці були для нього дуже важливими. Він дуже любив дітей». За півтора року тренерської роботи його вихованці, серед яких Михайло та Давід, ставали чемпіонами Одеської області.

21 січня 2023 року Максим підписав контракт із Національною гвардією України. Служив на Одещині, згодом — на Херсонському, Запорізькому та Донецькому напрямках, зокрема в районі Покровська, а також у Харкові. Він був командиром третього відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу 15-ї бригади оперативного призначення «Кара-Даг». «Дуже багато пройшов. Дуже багато врятував побратимів. Витягував їх із гарячих точок. Виводив дуже багато хлопців», — розповідає Анастасія.

У відпустках Максим повертався до Барабою й приходив у зал, де продовжував тренувати дітей, а з фронту стежив за виступами своїх вихованців. Батько згадує: «У нього добре виходило працювати з дітьми, вони його дуже полюбили. Коли Максим приїжджав із позицій у відпустку, приходив сюди, у зал, лягав на підлогу «зіркою» і казав, що хоче дихати цим повітрям».

Загинув Максим Дмитришин уночі 30 квітня 2026 року. За словами сестри, 15 військових виходили з позицій і чекали на евакуаційний автомобіль, коли по бліндажу вдарили три КАБи. «Наскільки я знаю, загинули четверо військових», — зазначила Анастасія. У нього залишилася дружина Ольга, з якою вони познайомилися, коли вона привела сина на тренування. Востаннє подружжя розмовляло телефоном того ж вечора: «Виходить, 30 квітня о 22:31 ми з ним розмовляли по телефону. А о 23:16 я йому вже дзвонила, але він не брав трубку». Про загибель родина дізналася 1 травня.

Поховали Максима в Барабої. Перед похованням із ним попрощалися в боксерському залі, де він тренував дітей. «Привезли його спершу до залу і поховали теж у Барабої. Він сам іноді жартував: «Поховайте мене у Барабої». Тому ми зробили так, як він хотів», — сказала сестра.

Після загибелі сина Петро Дмитришин продовжив тренувати його вихованців і планує готувати дітей до змагань та їздити з ними на турніри. «Діти мене підтримують. Я дуже радий, що вони так любили Максима, а тепер підтримують і мене», — каже він. У клубі зберігають пам'ять про тренера: у залі залишили його фотографії, прапори та дрон, який він привіз із фронту як трофей, облаштували меморіальний куточок, а перед входом розмістили плакат із його зображенням. Мати та сестра Максима зробили татуювання з його позивним «Боксер». Родина також зареєструвала петицію про присвоєння йому звання Героя України посмертно.