Інфаркт у полоні та обмін: історія бійця з Миколаївщини

Дмитро Водянович, військовослужбовець із Миколаївщини, добровільно приєднався до Збройних сил України на початку повномасштабного вторгнення. Він не хотів, щоб його рідний край опинився під окупацією.

Чоловік згадує бої на Бахмутському напрямку, де його підрозділ потрапив у повне оточення. За його словами, бій тривав 11 з половиною годин, поки не закінчився боєкомплект. Тоді рішення здатися було шансом 50 на 50. «Нас рознесли там геть. Якщо ми здаємось, лишається 50 на 50. Чи виживеш чи ні. Прийняли рішення здатися, бо в нас нічим відстрілюватись», — розповів Дмитро.

У полоні, який утримували «вагнерівці», Дмитро провів два місяці — з березня до травня 2023 року. Спочатку сімох полонених тримали в приміщенні старого туалету розміром приблизно півтора метра, де вони стояли цілу добу. Потім їх перевели до підвалу взуттєвої фабрики.

На допитах «вагнерівці» цікавилися родиною та закордонними поїздками. Дмитро каже, що били побратимів рідко, бо окупанти були зосереджені на захопленні Бахмута. У камері світло не вимикалося ніколи, тому вони втратили відчуття часу.

На Великдень у сусідніх камерах опинилися російські військові, яких нещодавно обміняли. Вони спершу прийняли українців за своїх і поділилися паскою, цукерками, чаєм та кавою. Коли ж зрозуміли, що перед ними бійці ЗСУ, лише сказали: «Поділились не з тими».

За три дні до обміну у Дмитра стався інфаркт. Медик зробив укол і дав таблетку, але це не допомогло. Перед звільненням полонених тримали в сольовій шахті, де Дмитро бачив Пригожина, який заявив, що другого шансу ні в кого не буде.

Додому Дмитро повернувся 25 травня 2023 року після обміну. Згодом він відкрив кафе, де створив експозицію зі своєї броні та речей, які приносять люди, — як нагадування про війну. Назва закладу пов'язана з «машинкою Ням-ням», яка возила їжу на позиції; її співвласники — родина з Маріуполя, чий син досі в полоні.

Незважаючи на пережите, Дмитро хоче повернутися на фронт, бо до цивільного життя так і не звик. «Там все ж простіше. Є ворог спереду, позаду тебе прикривають твої побратими. А тут… де не прийдеш — ти нікому не потрібен», — зізнається він.