Як змінювалися назви вулиць України: від Леніна до героїв війни

Від 1991 року і до сьогодні топонімічна карта України змінюється. Спершу, у 90-ті, це зачепило здебільшого Галичину та обласні центри. Після Революції Гідності та ухвалення законів про декомунізацію у 2015 році процес став масовим — тоді перейменували навіть більше вулиць, ніж у стихійний період. Наприклад, у квітні 2015-го у Краматорську демонтували пам'ятник Леніну, а площу згодом назвали площею Миру.

Повномасштабне вторгнення дало новий поштовх. За даними Українського інституту національної пам'яті, лише у 2022 році перейменували 7652 топоніми, а після набуття чинності закону про деколонізацію у 2023-му — ще понад 25 тисяч об'єктів. Голова ГО «Деколонізація.Україна» Вадим Поздняков каже: зараз в Україні лишилося трохи більше тисячі назв, які потребують змін.

Київ — один із лідерів процесу. Член Комісії з питань найменувань при Київському міському голові Павло Островський розповідає, що навесні 2022-го Київрада створила експертну топонімічну комісію на чолі з істориком Олександром Алфьоровим. Це стало відповіддю на невдале голосування за перейменування п'яти станцій метро через Google-форму — без пояснень і верифікації. Згодом, завдяки роботі експертів, «Площу Льва Толстого» перейменували на «Площу Українських Героїв», а «Дружби народів» — на «Звіринецьку».

Від 2022 року у столиці змінили назви 395 вулиць, провулків, площ, бульварів і шосе. Островський наводить приклади, де процес затягується: петиція про перейменування вулиці Зеленогірської на честь пілота Андрія Пільщикова («Джуса») набрала голоси, але рішення з'явилося лише нещодавно. Також він згадує пропозицію Оксани Забужко вшанувати пам'яткоохоронця Миколу Макаренка на місці вулиці Алли Тарасової.

За даними програми «Прозорі міста», у 2022–2023 роках найкраще деколонізацію проводили Київ, Краматорськ, Вінниця, Кременчук і Суми. Втім, не скрізь усе швидко: єдине в Україні село Пушкіно на Закарпатті перейменували лише у 2024-му. Активісти пояснюють: часто процес гальмує місцева влада або брак тиску громади. Закон передбачає антисаботажний механізм — якщо місцева рада не діє, підключаються обласна влада, Український інститут національної пам'яті чи Національна комісія зі стандартів державної мови.

На місці радянських назв найчастіше з'являються імена загиблих захисників — Андрія Верхогляда, Максима Кривцова, Олександра Оксанченка та інших. Також вшановують Василя Стуса, Симона Петлюру, Степана Бандеру, Івана Мазепу. Поздняков зауважує: громади іноді забувають про місцевих діячів і обирають нейтральні «квітково-травневі» назви, а жіночих імен у топоніміці все ще менше, хоча їх побільшало.

«Ми таким чином маркуємо нашу територію українським змістом. Це маркування є не меншим символом, ніж прапор над міською радою», — підсумовує Поздняков. Островський додає: назви мають показувати, в якій країні ти перебуваєш, і зберігати пам'ять про своїх героїв, а не маркери імперії.