«Диво, що будинок склався, і всі вижили»: історія полтавської родини у Музеї «Голоси Мирних»

Вероніка Байда, психотерапевтка з Полтавщини, пережила страшну ніч у квітні 2026 року. Тоді російський обстріл Києва зруйнував її будинок. Жінка та її четверо дітей опинилися заблокованими під уламками.

«Мене охопив жах, коли я зрозуміла, що діти під руїнами. Розгрібати завали було небезпечно — поруч лежав газовий балон на 50 літрів. Якби він вибухнув, усе б завалилося», — розповіла Вероніка.

Сусіди хотіли допомогти відкопати родину, але жінка зупинила їх. Вона пояснила: «Ми дихаємо, ноги не притиснуті. Просто чекаємо рятувальників, бо конструкція могла поїхати далі».

Доньки Вероніки виявили неймовірну мужність. Наймолодша Аліса майже не постраждала й вибралася через вікно. Старша Єва, попри власні поранення, витягла з-під меблів затиснуту сестру Зоряну, знайшла теплий одяг і координувала евакуацію.

«Я перевірила, чи всі живі. Увесь час ми перегукувалися. Бачила кров на піжамі, але адреналін не давав відчути травми», — пригадує Єва Батченко.

Рятувальники витягли всіх живими, але будинок був зруйнований вщент. Після пережитого Вероніка, як професійна психотерапевтка, зосередилася на зціленні родини.

«Диво, що будинок склався, а не згорів, і всі вижили. У нас травматизація на рівні легкої ДТП. Було важко вийти в магазин — усе шуміло, здавалося яскравим. Мої навички допомагали стабілізувати себе: поплакала, встала, пішла. Сподіваюся, ми швидко відбудуємося й повернемося додому. Це моя земля», — додала вона.

Історія родини Байди тепер зберігається в Музеї «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова, який налічує понад 145 тисяч свідчень мирних людей, постраждалих від російської агресії.