У Краматорську людям нікуди їхати: волонтери “Футурами” про головну проблему евакуації
Волонтери громадської організації “Футурама” з Краматорська розповіли, чому люди не виїжджають з прифронтового міста. Головна причина — не брак транспорту, а відсутність зрозумілих довгострокових варіантів проживання.
Громадська організація “Футурама” діє у Краматорську з кінця 2022 року. Її засновник Микола Саєнко починав із власних поїздок до Бахмута — вивозив людей і тварин, привозив продукти та ліки. За перші місяці роботи вдалося завезти на Донеччину близько 50 тисяч буханок хліба та 15 тонн корму для тварин. Окрім того, волонтери роздавали дитяче харчування й підгузки.
Згодом напрямів роботи побільшало. Команда почала допомагати літнім і маломобільним людям, організовувати евакуацію родин разом із майном — аж до холодильників — і навіть корів. Перших чотирьох корів вивезли з Бахмута. За однією з них, розповідає Саєнко, довелося повертатися близько п’яти разів через обстріли.
Нині у “Футурамі” працює близько 20 доглядальниць. Вони не лише привозять продукти та ліки, а й готують їжу, допомагають із побутом. Координаторка організації Алла Білова каже: у Краматорську через відтік соціальних працівників підопічних у волонтерів стає дедалі більше. Лише в Ясногірці за один день додалося 14 людей, які потребують догляду.
Сама Білова повернулася до Краматорська у 2024 році після двох років за кордоном. Вона розповідає про реалії міста: електрика в середньому є близько шести годин на добу, води в окремих районах немає по два-чотири дні. Люди пристосувалися — користуються павербанками, готують без електроприладів, набирають воду зі свердловин.
Найбільше краматорців зараз хвилює не світло чи вода, а перспектива зими. “Що стосується газу і опалення, то тут ми всі переживаємо і навіть не знаємо, до чого готуватися”, — зізнається Білова.
Але головний запит, який останніми місяцями чують волонтери, — це питання “куди їхати?”. За оцінками “Футурами”, у Краматорську залишаються близько 50–60 тисяч людей, щонайменше половина з них — пенсійного віку. “Нам просто немає куди їхати”, — повторюють вони.
“Якби людям чітко пояснили, куди, в які умови, на скільки, за скільки — інша справа”, — каже Саєнко. Навіть тимчасове житло не завжди розв’язує проблему: після кількох місяців людина може опинитися на вулиці. Особливо складно знайти довгострокове місце для лежачих людей.
Волонтери наголошують: люди готові виїжджати, якщо бачать зрозумілу перспективу. Але поки що для багатьох евакуація означає переїзд у невідомість.
