Ліцей №6 на Зеленій: як палац Калиновських став першою жіночою гімназією Галичини

Будівля на Зеленій, 22 стоїть на фундаментах давнього палацу. У XVIII столітті тут була резиденція родини Калиновських, згодом — Замойських. Споруда занепала, і коли на початку ХХ століття Софія Стшалковська вирішила звести школу, вона використала міцні старі фундаменти. На них виросла пʼятиповерхова будівля, яку відкрили у 1913 році.

Історія закладу почалася раніше за саму споруду. У 1895 році 34-річна Стшалковська відкрила у Львові приватну жіночу школу — шість класів класичного напрямку, два підготовчі та чотири навчальні. Освіта прирівнювалася до гімназійної, учениці могли складати іспити зрілості.

Невдовзі зʼявилася потреба й у закладі, який готував би дівчат до вчительської професії. «Через рік 50 дівчат, які хотіли навчатися в державній вчительській семінарії, не вступили через брак місць. Вони звернулися до Софії Стшалковської з проханням заснувати семінарію, що вона і зробила», — розповідає гідеса Роксолана Дебрянська. У 1903 році Стшалковська викупила будинок на тодішній вулиці Панській, 16 (нині — Івана Франка) і обʼєднала обидва заклади під одним дахом. Приміщення не вистачало, тож у 1911-му почали будівництво комплексу на Зеленій.

«Стшалковська була не єдиною, хто відкрив приватний освітній заклад, але перша у Львові і на Галичині, хто відкрив приватну гімназію і ліцей для дівчат», — наголошує Дебрянська.

Спочатку в школі навчалися лише 16 учениць. Через десять років випускниць було 237, а на момент закриття у 1939 році — близько 800. Викладали польською, але серед учениць були українки та єврейки. Дівчат навчали за принципами педагогіки Монтессорі, привчали до мистецтва, музики, рукоділля та практичних навичок. Окрім гімназії й семінарії, тут діяли дитячий садок, початкова школа, школа музики та малювання, яку очолювала Марія Томашевська.

Будівлю проєктували архітектори Альфред Захаревич та Юзеф Сосновський. У ній було парове опалення, вентиляція, фонтани з питною водою, ліфти для господарських потреб. На третьому поверсі облаштували гуртожиток для учениць з інших міст. «У кімнаті було 5 ліжок, 5 умивальників і одна ванна. Вчительки жили поряд, але у їхніх кімнатах не було ванни: вони ходили митися до дівчат і водночас стежили за порядком у їхніх кімнатах», — розповідає гідеса.

Фасад оздоблений алегоричними барельєфами Зиґмунда Курчинського на теми Vita («життя») та Ars («мистецтво»). Над входом — три мозаїчні герби Польщі, Литви та Русі зі смальти й венеційського скла. У радянський час їх заштукатурили, а відкрили знову лише у 2008 році.

Найефектніше приміщення — актова зала зі скляним дахом і ложамі, схожими на театральні. Заступниця директора ліцею Любов Станішевська каже, що під час шкільних свят у ложах сидять батьки та гості. Колись сцену прикрашали сецесійні розписи Каетана Стефановича та Марії Томашевської, які не збереглися, а в глибині сцени була капличка — вона існує й досі, але замурована.

У коридорі зберігся оригінальний вітраж краківської фабрики Желенського 1913 року. У приміщенні, де нині бібліотека, вціліли автентичні стелажі, паркет та ліпнина. Гімназія мала власну астрономічну обсерваторію: обладнання не збереглося, але на верхівку будівлі досі ведуть гвинтові сходи, а з оглядового майданчика відкривається панорама Львова з незвичного ракурсу.

Перша світова війна змінила призначення будівлі: спершу тут був шпиталь, а російська окупаційна влада заклад закрила. Софія Стшалковська організувала волонтерську кухню, де щодня годували близько 1500 людей, і завдяки її звʼязкам уже 1915 року навчання відновили — під час війни воно було безкоштовним. Засновниця померла у 1923 році, але справа жила до 1939-го. За радянських часів заклад зберіг освітню функцію, та мову викладання змінили на російську — аж до 2019 року. Нині це ліцей №6 з українською мовою навчання.