«Ховатися за дітьми — останнє, що має робити тато»: історії багатодітних батьків-військових

В українських соцмережах не вщухають дискусії про багатодітних батьків у лавах Сил оборони. І поки дехто народжує втретє заради відстрочки, інші тати трьох і більше дітей захищають свої родини зі зброєю в руках.

Ярослав Сенюк із села Артасів на Львівщині — батько шістьох дітей. У 2014-му він був механіком-водієм БМП-2 у 72-й бригаді. Тоді ж стався легендарний випадок: під командуванням нинішнього головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого їхня «беха» перелетіла через ворожий блокпост на виїзді з Маріуполя. «У нас був вибір: або ми рушаємо, або нас розстрілюють так звані сепаратисти. Це був адреналін!» — згадує він.

Пізніше Сенюк служив у Головному управлінні розвідки, виконував диверсійні завдання на Донеччині. У 2018-му біля Зайцевого отримав важке поранення: праву руку лікарі хотіли ампутувати, але захисник відмовився. Після 23 операцій руку вдалося зберегти. Далі були бої за Гостомель, операція на острові Зміїний, Бахмут і рейд у Бєлгород. Торік дружина Василина зателефонувала його командиру, і той порадив Сенюку звільнитися, аби родина не переживала. Тепер ветеран адаптується до цивільного життя, фактично заново знайомиться з дітьми.

Андрій Широков із Дніпра мав шестеро дітей — трьох рідних і трьох прийомних. Коли почалася війна, він добровольцем пішов у «Правий сектор». Побратими дали йому позивний «Сім'янин». Воював у Пісках і Донецькому аеропорту, був снайпером. Його дружина Ганна згадує: навіть із бліндажа він телефоном допомагав старшій доньці розв'язувати математику. Андрій загинув у грудні 2016-го на Світлодарській дузі. Після похорону донька плакала: «У мене не виходить домашка з математики, я подзвонила татові — і згадала, що він загинув». Найменший син сприйняв усе як казку: тато на небі став зіркою.

Олександр із Харкова — батько трьох дітей. У 2014-му він уже збирався на фронт, але дружина повідомила, що вагітна втретє. У 2022-му, попри можливість виїхати за кордон, чоловік пішов до війська. Спочатку ремонтував трофейну техніку, потім перевівся у 128-му гірсько-штурмову бригаду стрільцем. Воював на Запоріжжі, звільняв Херсонщину, був поранений під Соледаром. Через інвалідність у 2025-му звільнився. Його старший син Іван, щойно йому виповнилося 18, також пішов у військо — тепер він дронар.

Микола Шафалюк із Шепетівки на Хмельниччині — батько чотирьох дітей. У 2014-му, після трагедії під Волновахою, він вступив до «Правого сектору». Пройшов Донецький аеропорт, Бутівку, шість років воював без грошей. Нині служить у 59-й окремій штурмовій бригаді на Покровському напрямку. «Ховатися за дітьми — останнє, що має робити тато. Тато — їхній захист. Як на мене, такі батьки самі мусять іти до війська», — каже Шафалюк. Його старший син Артем уже вступив до Житомирського військового інституту.

Усі четверо чоловіків одностайні: відстрочка для багатодітних — це шлях у прірву. Як зазначає дружина загиблого Андрія Широкова, Ганна: «Не може частина людей гуляти і розважатися, поки інша захищає нас ціною своїх життів. Суспільство має мілітаризуватися. Це не страшно, це момент нашого виживання».