Хутір Хоменкове: родина Мироненків — останні мешканці села

Хутір Хоменкове на Кролевеччині нині майже спорожнів: замість людей — зарослі подвір'я та хати, яких не видно за бур'янами. Єдиними мешканцями лишилися подружжя Мироненків разом із 89-річним батьком чоловіка. Останні сусіди виїхали звідси понад 20 років тому.

Катерина розповідає, що колись у хуторі всі працювали в колгоспі, але згодом старші люди почали вмирати, а молодь перебралася до Кролевця. Хати, які лишилися без господарів, поступово розпадалися, адже їх ніхто не підтримував.

У 90-х тут було 27 дворів і близько сотні мешканців. Юрій згадує, що село було гамірним: на ставку функціонував пляж, у кожному дворі тримали корів. За 30-40 років усе це зникло.

Сама родина переїхала сюди з Кролевця 15 років тому, щоб підтримати батька Юрія, який прожив тут понад 80 років і відмовлявся виїжджати. Тепер вони разом доглядають пасіку, корову, свиней та курей.

Пан Микола, попри вік, щодня працює з бджолами — це його відрада вже пів століття. Також він допомагає годувати корову Берту: ріже кабачки, збирає яблука, готує по три відра корму тричі на день. Катерина каже, що свекор кріпкий, хоч трохи недочуває.

Життя у хуторі має свої труднощі. Лисиці та кібчики крадуть курей — цього року вже понад десяток. До міста близько десяти кілометрів, тож за продуктами та ліками доводиться їздити до Кролевця. Автобус ходить лише раз на день, тому планують усе заздалегідь: хліб заморожують, а молочні продукти продають раз на тиждень.

Овочі вирощують самі: помідори, перці, кавуни. Цього року врожайний на яблука та груші. Частину домашнього відправляють синові в Чорноморськ.

Попри відсутність сусідів, виїжджати родина не планує. Кажуть, що звикли, і навіть коли їх запрошують перебратися ближче до міста, відмовляються — тут їхній дім і їхнє життя.