74-річна волонтерка з Ямполя третій рік сама плете маскувальні сітки для військових
Галина Тягай із Ямполя на Вінниччині щодня приходить до місцевого Будинку дитячої та юнацької творчості, де за чотири години роботи в'яже маскувальні сітки для українських захисників.
74-річна Галина Тягай із Ямполя на Вінниччині вже третій рік самостійно плете маскувальні сітки для українських військових. П'ять днів на тиждень, з дев'ятої ранку до першої дня, вона працює у волонтерському куточку, який облаштували для неї в Ямпільському міському Будинку дитячої та юнацької творчості.
За тиждень жінка може зв'язати сітку завдовжки близько восьми метрів. «Аби закінчилася війна, але я щодня просто біжу на цю роботу, аби хлопці мали чим ті танки, ті машини заховати. Я не то що не хочу, я просто хочу йти сюди щодня. Буває, втомлюся. Бо ж вже не ті роки», — розповідає волонтерка.
Галина Вікторівна родом із Крижопільщини, а на Ямпільщині живе з 1972 року. Після Брацлавського технікуму за спеціальністю «бухгалтер» приїхала сюди з чоловіком до родичів і залишилася. Майже 40 років працювала із цифрами на заводі продтоварів. Чоловік помер 10 років тому. «Маю у трудовій книжці два записи: прийняли на роботу на заводі продтоварів і звільнили із заводу продтоварів. Все життя із цифрами. На пенсії я з 2007 року», — каже пані Галина.
До волонтерства вона долучилася після початку повномасштабного вторгнення. Спочатку в'язала сітки разом з іншими жінками у клубі «Золотий вік» при Просторі активного довголіття Центру надання соціальних послуг Ямпільської міської ради. «Волонтерська діяльність моя розпочалася ще у клубі «Золотий вік». Валентина Рузяк каже: «Ідіть, бо дуже треба, термінова сітка, сплести». Пішли ми всі, але я залишилася і до сьогодні. Із 2023 року і донині я день при дні в'яжу. Лиш у суботу та неділю зробила собі вихідний. Бо втомлююся, бо стільки років».
Тепер робоче місце жінки — у холі Будинку дитячої та юнацької творчості. Працівниця закладу Валентина Дашкевич допомагає з доставкою матеріалів, дошкою для в'язання та перенесенням готової основи на рамку. Матеріали передають місцеві волонтери й знайомі. «Мені тут дуже добре. Дякую директорці закладу за куточок для в'язання. Взимку тут тепленько, чистенько, ніяких претензій до мене немає. Я тільки закінчу чергову сітку — і телефоную, аби дівчата допомогли заправити основу на рамку для в'язання нової сітки», — розповідає Галина Тягай.
За її словами, компанії їй не бракує — навпаки, тиша допомагає зосередитися. Під час роботи жінка думає про людей, згадує побачене та декламує вірші. «Мені не сумно, що ці три роки я працюю одна. Ви знаєте, я б у великій компанії не працювала: шум би заважав. А так сама, у спокої і у своїх думках. Коли в'яжу, займаю свій розум думками: про людей, про все, що побачила. Вірші сама собі розказую».
Робота із сітками для неї ще й своєрідна гімнастика. «Все життя працювала із цифрами, а зараз хочу працювати руками, розвивати дрібну моторику рук. Якщо втомлюся — сідаю на стілець, буває, і гімнастику роблю. Бо треба дотягнутися до верхніх рядків сітки: то вгору, то вниз згинаюся. Готові сітки передаю ямпільським волонтерам Валентині Римарчук, Тамарі Главацькій та Василю Кізці. Основа для нових сіток теж від них». Смужки для сітки нарізають Тетяна Аджикаєва та Галина Бортняк.
Частину матеріалів купують за гроші небайдужих і колежанок із клубу «Золотий вік», щось додає сама волонтерка зі своєї пенсії, використовувала й відходи швейного виробництва. Останнім часом працює зі спанбондом — легким і міцним нетканим матеріалом.
Скільки сіток зв'язала за три роки, Галина вже не рахує — можливо, близько 50. Одну з найбільших, завдовжки 12 метрів, зробила на замовлення. Нині над її рамкою — сітка у дев'ять метрів завдовжки та три метри завширшки. На фронті перебуває племінник її чоловіка: одного разу він терміново попросив дві сітки, і жінка їх відправила.
Під час роботи поруч із нею майже завжди її чотирилапі напарниці — собаки Бума та Каштанка. Вони люблять влаштовуватися просто на готових сітках і спати поруч. «Оце вони лежать на сітці, і я думаю: Господи, нехай вони надають сили тим військовим».
Галина Тягай каже, що хоче одного — аби війна закінчилася. Але поки військовим потрібні маскувальні сітки, вона планує приходити у свій волонтерський куточок і в'язати далі.
