Оріхову — 251 рік: місто на лінії фронту, де майже не лишилося цілих будинків

Історичною датою заснування Оріхова вважають 1775 рік. Поселення постало на берегах річки Кінської, а серед перших його мешканців були колишні запорозькі козаки та селяни. Уже в XIX столітті місто стало помітним торговельним осередком і одним із центрів чумацького промислу.

До повномасштабного вторгнення в Оріхові жили понад 14 тисяч людей. Працювали підприємства й майстерні, місто було одним із осередків аграрного району. Нині цього звичного життя немає.

За Оріхів тривають активні бої: російські військові намагаються заходити на околиці, однак місто повністю перебуває під контролем Сил оборони. Щодня воно зазнає ударів авіації — КАБами та ФАБ — артилерії та FPV-дронів. У липні армія РФ скинула на житлові будинки тритонну авіабомбу ФАБ-3000. У березні бійці 65-ї окремої механізованої бригади показали, як виглядає єдина в місті залізнична станція «Оріхівська»: колії та перони побиті артилерійськими снарядами, авіабомбами й дронами.

Місцеві жителі, переважно люди старшого віку, переселилися до підвалів. Комунальна інфраструктура зруйнована.

Рік тому Оріхів був приблизно за вісім кілометрів від лінії фронту. Через активність FPV-дронів люди намагалися не пересуватися містом удень. 30 вересня 2025 року президент України Володимир Зеленський указом № 720/2025 присвоїв Оріхову почесну відзнаку «Місто-герой України».

Ще раніше, у листопаді 2024-го, місто перебувало майже за десять кілометрів від фронту, і в ньому залишалося близько 860 людей. За добу російська армія могла завдати до 30 ударів. Магазини закрилися, робочих місць майже не лишилося. Постраждали архітектурні та культурні пам'ятки, зокрема Оріхівський краєзнавчий музей — він містився в одній із перших кам'яних будівель міста, зведеній 1893 року. Через брак фінансування заклад закрили, штат скоротили. Тоді ж між Запоріжжям та Оріховом курсувала остання маршрутка — єдиний громадський транспорт, яким можна було дістатися міста.

На початку 2023 року в Оріхові залишалися близько двох тисяч людей, у березні — приблизно 1500, серед них 20 дітей. Люди майже весь час жили в підвалах, виходячи по гуманітарну допомогу. Сім місяців у місті не було електропостачання, газу та води. Волонтери відкрили пункт незламності з окремою кімнатою для дітей і медичним кабінетом. У квітні не залишилося жодної цілої школи: гімназію №1 «Сузір'я», вперше пошкоджену у травні 2022-го, російська авіація повторно атакувала 3 квітня 2023 року, зруйнувавши навчальні корпуси й перехід між ними. 19 серпня ракетний удар знищив Будинок торгових рядів XIX століття, де до війни працював Центр культури і дозвілля. До листопада в місті залишалося близько тисячі людей, а правоохоронці щодня фіксували від 10 до 30 нових руйнувань.

Наприкінці 2022 року в прифронтовому Оріхові жили близько півтори тисячі людей — без світла, газу та води, з дровами, балонами й свічками. У вересні припинилося централізоване водопостачання, наприкінці серпня не залишилося жодної цілої багатоповерхівки, а в одну з ночей нарахували понад 140 влучань. Хліб розвозили в короткі проміжки між обстрілами. Навесні місто ще тримало звичний ритм: комунальники ремонтували мережі, волонтери привозили їжу та ліки, люди закривали вибиті вікна.

За дев'ять днів до повномасштабної війни в Оріхові жили понад 14 тисяч людей і обговорювали проєкти громадського бюджету. Сьогодні місто тримається — і чекає на своїх.