«Навіть з берця подзвоню»: історія зниклого безвісти бійця з Полтавщини

Володимир пішов до війська добровольцем у 18 років. Служив у 126-й бригаді територіальної оборони, воював на Херсонщині, зокрема пройшов Кринки та острів Козачий. Там дістав поранення колін, переніс операцію, а після відновлення повернувся на фронт уже в складі морської піхоти.

Він — наймолодший із трьох синів у родині. Старший брат Сергій, бойовий медик, загинув 9 грудня 2024 року. Середній брат Олександр після поранення демобілізувався. Батько Володимира досі служить на фронті.

Присягу Володимир склав 25 березня 2022 року. Мати згадує: першим добровольцем став Олександр, а згодом і наймолодший син. «Менший Вова просто втік і теж пішов добровольцем», — каже Валентина. Вона намагалася вмовити його лишитися вдома, але син повернувся до побратимів. «Коли ми стояли вже перед маршруткою на вокзалі, мені чоловік сказав: "Ти повинна розуміти одне, що Вову вдома не залишиш. Він все одно туди повернеться". І вийшло, що батько був правий», — розповіла жінка.

Після поранення Володимир мав можливість звільнитися зі служби, але близько трьох місяців перебував у важкому емоційному стані, а потім вирішив повернутися. «Він мені казав: "Мама, я пройшов таку школу, що вже мене ніяка пуля не візьме. І нічого зі мною не станеться. Досвіду багато, всі гарячі точки пройдені, тому нічого зі мною не буде. Там хлопцям треба допомога"», — згадує мати.

Володимир став командиром відділення, спершу служив на Херсонщині, згодом підрозділ перекинули на Донеччину. Востаннє він зателефонував матері зранку перед виходом на позиції. «Каже: "Мама, сьогодні погода хороша і нас сьогодні заберуть". Я кажу: "Все, чудово, ми чекаємо, на зв'язку"», — розповіла Валентина.

Увечері син не зателефонував. Спочатку жінка не хвилювалася — знала, що після виходу з позицій військові можуть кілька днів бути без зв'язку. Та коли час минав, почала обдзвонювати командирів і побратимів. Ті розповідали: частину групи вивели, а Володимир залишився з іншими бійцями. «Тоді ж дзвоню вже знов до того командира і кажу йому: "Як, це ви одних забрали, а тих оставили". Відповів: "У нього було завдання". Ну, завдання, то війна, є війна, це ж я теж розумію», — каже жінка.

Родина шукає Володимира самостійно: публікує фото в соцмережах, звертається до міжнародних організацій та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. У сповіщенні про зникнення вказали населений пункт приблизно за сто кілометрів від місця, де, за інформацією матері, перебував син. «Я їм кажу: "Ви помилилися в населеному пункті". Мені кажуть: "Не може такого бути, це у бойовому розпорядженні". Я кажу: "Ну як це у бойовому розпорядженні написано, коли я точно знаю, де він був?"» — обурюється Валентина.

Підтверджених відомостей про долю Володимира немає. «Знаючи свого Вовку, він би мені подзвонив з будь-якої ситуації. Як він мені казав: "Мама, я навіть зніму берци і з берця тобі позвоню"», — каже мати.

«Вова, чекаємо на тебе, вся сім'я чекає. І батько з фронту пише, звонить, переживає. І ми вдома, і сестра, і старший брат, і нікому покою немає», — поділилась жінка.