На Афоні знайшли 200 українських стародруків із козацького скиту Чорний Вир

Український історик і релігієзнавець Сергій Шумило працює зі старовинною бібліотекою козацького скиту Чорний Вир на Афоні. У закритому книгосховищі одного з місцевих монастирів він натрапив на три раніше невідомі примірники Острозької Біблії. Загалом ідеться про приблизно 200 українських стародруків XVI–XVIII століть.

"Зараз досліджую три раніше невідомі примірники знаменитої Острозької Біблії, знайдені в закритому книгосховищі одного з монастирів на Афоні", — розповів Сергій Шумило. За його словами, ці книги колись належали бібліотеці українського козацького скиту Чорний Вир. Сам скит уже давно стоїть пусткою, а от його книжкове зібрання збереглося.

Як саме книги опинилися в іншому монастирі, достеменно невідомо. Шумило припускає, що це сталося після 1821 року — тоді на Афоні стояли турецькі війська, які придушували Грецьку визвольну революцію. Частина монахів, серед яких були й колишні козаки, змушена була покинути Святу Гору. Ймовірно, саме тоді бібліотеку перенесли, щоб урятувати.

Для історика цінні не лише самі стародруки. На полях збереглися маргіналії — рукописні коментарі, помітки та дарчі написи, які можуть містити відомості, відсутні в інших джерелах.

Одна з таких знахідок стосується Івана Вишенського та Василя Суразького. Свого часу Іван Франко припустив, що вони були друзями, але це твердження критикували — зокрема мовознавець та історик Агатангел Кримський, бо документальних підтверджень не було.

Працюючи з книгою, виданою в Острозі 1595 року, Сергій Шумило знайшов дарчий напис Василя Суразького, який передав її Івану Вишенському на Афон. "Доказом його правоти [Івана Франка] є дарчий напис на книзі, виданій у 1595 році в Острозі", — пояснив дослідник. Згодом ця книга потрапила до бібліотеки Чорного Виру й дійшла до наших днів. На її полях виявили й автограф Василя Суразького — раніше вважалося, що жодного його оригінального автографа не збереглося.

"З таких окремих фактів минулого, як з пазлів, формується об'єктивне уявлення про здавалося б забуту історію української культури часів козаччини", — зазначив Шумило.

Сам Чорний Вир постав на Афоні у 1740-х роках завдяки ієросхимонаху Григорію Голубу. До постригу він був військовим і служив бунчуковим товаришем у Ніжинському козацькому полку. Після походу до Персії Голуб залишив службу, продав маєток і скляний завод, прийняв чернечий постриг та вирушив на Афон. Монахами нового скиту стали переважно запорозькі козаки. Шумило також знайшов документи про фінансову підтримку Чорного Виру кошовим отаманом Запорозької Січі Петром Калнишевським. У паломницьких нотатках XVIII століття скит називали "Духовним Запоріжжям".

Робота з такими книгами на Афоні має свої особливості. Спершу потрібен дозвіл керівництва монастиря на доступ до книгосховища, потім — окремий дозвіл на фотографування. Архів відкриває монах, який має й інші обов'язки, тож на дослідження часто лишається лише кілька годин на день.

"Коли приїздиш на Афон, живеш в невеличкій келії за монастирським розпорядком. Харчуєшся разом з ченцями, їси те, що й вони", — розповів Шумило про свій побут на Святій Горі. За його словами, богослужіння можуть починатися о першій ночі, а після ранкової трапези дослідник отримує кілька годин для роботи в архіві.

Афон зберігає й інші пам'ятки, пов'язані з українською духовною та культурною історією. Серед них — келія Паїсія Величковського, який провів там близько десяти років. Нині вона напівзруйнована, але українська ініціативна група працює над її відновленням і планує створити там музей святого.