«Кузя» лишається на передовій: історія артилериста, який продовжив контракт

Михайло родом із Брусилова на Житомирщині. У червні 2025-го, коли йому було 24, він уклав однорічний контракт добровольця і приєднався до самохідного артилерійського дивізіону волинської бригади. Каже, що рішення прийшло не одразу: друзі, які поверталися з відпусток, розповідали про брак людей, а навколо було чимало здорових чоловіків, які уникали служби.

«До мене прийшло розуміння: хочу брати приклад з воїнів, а не з боягузів», — пояснив він свій вибір.

У війську Михайло взяв позивний «Кузя» — це його шкільне прізвисько. Рік він провів біля гармати 2С22 «Богдана» — першої української самохідної установки на колісному шасі під калібр НАТО 155 мм. Разом із розрахунком нищив російську техніку й живу силу. Рекорд їхньої роботи — 90 пострілів за добу.

«Снаряд важить до 50 кілограмів. Його треба вивантажити, перенести у сховище, потім у потрібний момент дістати зі сховку, підняти, зарядити. І так 90 разів протягом доби! Тож не дивуйтеся, що в жодного із нас немає навіть натяку на зайву вагу», — розповідає артилерист.

У червні цього року контракт Михайла закінчився. Він мав право на відстрочку від мобілізації, міг вільно виїжджати за кордон і повернутися до цивільного життя. Але «Кузя» вирішив підписати новий контракт — ще на рік.

«У війську я лишився аж ніяк не з любові до цієї клятої війни. Лишився, бо розумів: тут мої побратими, тут потрібен набутий нами досвід, і кожен влучний постріл нашої «Богдани» — це ще один крок до перемоги», — пояснив він.

Вдома на бійця чекають батьки, три брати, дві сестри та дівчина.