«Саня, витягай нас»: історія 26-річного прикордонника з позивним «Студент»

Олександр виріс у сім'ї військовослужбовців. Ще в 15 років він пообіцяв батькові, що теж стане військовим, і згодом стримав слово: після школи вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України.

Академію він закінчив у 2021 році. Першим місцем служби обрав Харківський прикордонний загін — за власними словами, хотів бути далі від дому й ближче до бойових дій.

24 лютого 2022 року Олександр перебував у прикордонному наряді. Почалися обстріли, але в повномасштабну війну він спершу не повірив. Тоді йому був 21 рік.

«Перші кілька хвилин я думав, що це сон. А потім зрозумів: ні, не сон. Реальність», — згадує він.

Під час оборони Харкова прикордонники облаштовували позиції в будинках і підвалах. Там Олександр і отримав позивний «Студент» — був наймолодшим серед офіцерів, тож старші побратими жартували, що йому ще треба вчитися.

Одного разу він разом із двома побратимами прикривав позиції з автоматичного гранатомета. Російські солдати намагалися оточити українських бійців, і по рації до нього почали звертатися вже без позивного: «Саня, витягай нас».

Олександр використав боєкомплект, якого мало вистачити майже на місяць. Коли зрозумів, що тримати зруйновані позиції ціною нових втрат немає сенсу, наказав відходити й побіг до побратимів.

Серед них був важкопоранений сержант. Олександр зняв із нього спорядження, закинув його руку собі на плече й почав виводити з-під обстрілу. Поранений просив залишити його та рятуватися самому, але Олександр відмовився — знав, що на сержанта чекають двоє маленьких дітей.

Далі він пам'ятає не все. Поруч вибухнув боєприпас, і Олександр втратив свідомість. Прийшов до тями вже біля евакуаційної машини. Кров на його одязі виявилася кров'ю пораненого сержанта, а сам він отримав важку контузію.

Сержант вижив. Згодом вони разом проходили реабілітацію і досі підтримують зв'язок.

Олександр також згадує побратимів, яких урятувати не вдалося. Одного загиблого друга він упізнав у госпіталі. Інший захисник, з яким вони були близькими друзями, зараз вважається зниклим безвісти.

За словами Олександра, після пережитого він не любить багато говорити про війну. Для нього вона пов'язана з розрухою, втратами та болем. Після перемоги він хоче відвідати могили загиблих побратимів і побувати в кожного, хто не повернувся з війни.