Позивний «Студент»: історія 26-річного прикордонника Олександра Книгиницького

Олександр виріс у родині військовослужбовців, тож після школи вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України. Академію закінчив у 2021 році. Першим місцем служби обрав Харківський прикордонний загін — за власними словами, хотів бути далі від дому і ближче до бойових дій.

24 лютого 2022 року він був у прикордонному наряді. Коли почалися обстріли, спершу не повірив, що це повномасштабна війна. Тоді йому був 21 рік.

«Перші кілька хвилин я думав, що це сон. А потім зрозумів: ні, не сон. Реальність», — пригадує Олександр.

Під час оборони Харкова прикордонники облаштовували позиції у будинках і підвалах. Там Олександр і отримав позивний «Студент» — був наймолодшим серед офіцерів, тож старші побратими жартували, що йому ще треба вчитися.

Одного разу він разом із двома побратимами прикривав позиції з автоматичного гранатомета. Російські солдати намагалися оточити українських бійців, і по рації до нього зверталися вже без позивного: «Саня, витягай нас». Олександр використав боєкомплект, якого мало вистачити майже на місяць. Коли зрозумів, що утримувати зруйновані позиції ціною нових втрат немає сенсу, дав команду відходити й побіг до побратимів.

Серед них був важкопоранений сержант. Олександр зняв із нього спорядження, закинув його руку собі на плече та почав виводити з-під обстрілу. Поранений просив залишити його й рятуватися самому, але Олександр відмовився — знав, що на сержанта чекають двоє маленьких дітей.

Далі пам'ятає не все: поруч вибухнув боєприпас, і він втратив свідомість. Прийшов до тями вже біля евакуаційної машини. Кров на одязі виявилася кров'ю пораненого сержанта, а сам Олександр отримав важку контузію. Сержант вижив — згодом вони разом проходили реабілітацію і досі підтримують зв'язок.

Олександр згадує і тих, кого врятувати не вдалося. Одного загиблого друга він упізнав у госпіталі, ще один близький товариш зараз вважається зниклим безвісти.

Говорити про війну він не любить: для нього вона — це розруха, втрати й біль. Після перемоги Олександр хоче відвідати могили загиблих побратимів і побувати в кожного, хто не повернувся.