«Коли Крим повернеться — я одразу переїду»: історія 17-річної кримської татарки з Одеси

Еміне — перша у своїй родині, хто народився в Криму після депортації 1944 року. Її батьки з'явилися на світ в Узбекистані, куди свого часу виселили їхніх предків. Дитинство дівчини минуло в Севастополі, який кримські татари називають Ак'яр. Удома та в дитячому садку вона спілкувалася кримськотатарською, і це викликало невдоволення виховательки.

Після окупації півострова 2014 року родина, де батьки — військові, які присягнули Україні, переїхала до Одеси. Еміне спершу лишилася в Криму, але за кілька місяців приєдналася до батьків. У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, сім'я знову зірвалася з місця: вагітна мати з доньками поїхала до Туреччини, де народилася молодша сестричка. Батько вперше побачив дитину, коли їй виповнився рік.

Більшість родичів дівчини досі живуть на окупованому півострові. Еміне розуміє їхній вибір: «Пройшовши через усе це, якось виборюючи свою ділянку, вони залишаються там і відстоюють кримськотатарський Крим».

Востаннє вона була вдома у 2021 році. Тоді бабуся привезла її з сестрою. Еміне зізнається, що очікувала відчуття батьківщини, але натомість побачила російські прапори, чужі номери на автівках і зрозуміла: «Це вже не той Крим». Утім, встигла зустрітися з друзями дитинства в Бахчисараї. «Ми спілкуємося, але між нами — прірва», — каже вона.

За межами півострова складніше зберігати мову й традиції. Молодші сестри Еміне менше говорять кримськотатарською, тож удома родина намагається дати їм хоча б побутову базу. На столі в них — шурпа, самса, чебуреки, янтики, бурма, сарбурма, пахлава. А от великі свята — Хидирлез, Ураза-байрам, Курбан-байрам — тепер відзначають у маленькому колі, без того розмаху, який був у Криму.

Нині Еміне долучилася до громадської організації «Кримські татари Одещини», де діють мовні курси та волонтерський напрям. Разом з іншими учасниками вона плете маскувальні сітки й збирає FPV-дрони для військових.

Дівчина планує вступати на юридичний факультет, щоб захищати права людей і свого народу. І не полишає мрії повернутися: «У випадку з Кримом, якщо його повернуть, дай Боже, я б на цьому етапі свого життя точно туди переїхала і там би залишилася».

Нагадуванням про півострів для родини лишається камінь, який Еміне колись дістала з моря біля села предків. Він схожий на людську ступню — тоді вона жартома назвала його «капці». Цей камінчик досі зберігається вдома.