Від ДУК до офіцера: історія розвідника з 128 бригади

Сергій, військовослужбовець 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле», розповів свою історію. Ще підлітком, у 2014 році, він вступив до резерву Добровольчого українського корпусу «Правого сектора». Йому було 17, і він хотів бути готовим до викликів.

«Мені потрібно було вишколюватися і бути кращою версією себе», — згадує Сергій. Рішення сина підтримали батьки, хоча батько, який пройшов Афганістан, добре знав ціну війни й хвилювався.

24 лютого 2022 року Сергій зустрів на полігоні «Широкий Лан». Вже наступного дня він був на Херсонщині, а далі — постійні обстріли, окопи, важкі бої. Особливо запам’ятався Попаснянський напрямок, де підрозділ кілька днів тримав позиції під ударами «Буратіно» та «Сонцепьок». Там Сергій отримав контузії та акубаротравми, але головне — зрозумів принцип сучасної війни.

«Я зрозумів, що потрібно бити ворога ще до того, як він встигне вдарити. Сучасну війну виграє той, хто бачить першим», — розповідає він.

Цей досвід привів його до військової академії, де він обрав артилерійську розвідку. Навчання давалося непросто: після контузій мозок працював не так, як раніше, а в школі він і взагалі не любив вчитися. Але, за його словами, немає речей, які неможливо виконати: «Якщо чогось не розумієш — треба просто сісти й зробити».

Через чотири роки Сергій повернувся на фронт уже офіцером. Батьки вітали його з новим званням, але він сприйняв це інакше: «З чим ви мене вітаєте? Мені просто ще більше відповідальності на плечі впало».

Нині Сергій служить у «Дикому Полі» за спеціальністю, до якої прийшов завдяки власному досвіду. Після війни мріє про мирне життя та звільнення української землі від окупантів.