Ніобієві мікродвигуни: невдалий проєкт Кропивницького радіозаводу

Ніобій — пластичний світло-сірий метал, який у природі залягає разом із танталом. Його використовують у ракетобудуванні, атомній енергетиці, радіоелектроніці, а також для виробництва реактивних двигунів і томографів. Додавання ніобію до сталі робить її міцнішою та стійкішою до корозії, тому метал затребуваний у мостобудуванні.

У Кропивницькому (тоді Кіровограді) на місцевому радіозаводі наприкінці 1980-х розробляли проєкт використання речовини на основі ніобію — неомаксу. Завдяки цьому матеріалу планували в кілька разів зменшити розміри мікродвигунів для побутової та радіотехніки.

Як розповів голова ради старійшин області Микола Сухомлин, звичайний електродвигун зі сталі має розмір приблизно половини стограмового стаканчика, а з неомаксу — як ювілейна монета. В обласному центрі навіть спроєктували новий завод із річною потужністю 20 мільйонів мікродвигунів для плеєрів та магнітофонів.

«У період з 1988 по 1994 роки виготовили першу дослідну партію з двох тисяч одиниць. Технологією цікавилися американська та японська розвідки через відсутність аналогів у світі. Однак під час випробувань виявили технічну проблему: коефіцієнт корисної дії двигунів становив 65-67% замість розрахункових 95-98. Матеріал потребував додаткового очищення від домішок», — зазначив Сухомлин.

Через розпад Радянського союзу та економічну кризу роботи припинили. Нині той завод залишається недобудованим.

Ніобій і досі залишається одним із найдорожчих і найдефіцитніших металів у світі. Головний постачальник сировини — Бразилія, яка забезпечує понад 80% видобутку. Також метал добувають у Канаді. На світовому ринку фероніобій — сплав заліза з ніобієм, який використовують у металургії — коштує близько 45 тисяч доларів за тонну, а чистий ніобій може сягати 100 тисяч доларів за тонну.