Загиблий прикордонник з Одещини закрив собою побратимів: сестра збирає підписи за звання Героя

Руслан Арабаджи народився і виріс у селі Орлівка на Одещині, у багатодітній родині. За словами його сестри Олени, військова справа вабила його ще з дитинства.

«Руслан дуже любив гратися з солдатиками та завжди казав, що піде служити. Але за станом здоров'я він не зміг піти вчитися на військовослужбовця після школи», — розповіла вона.

Мрію вдалося здійснити у 2020 році: чоловік підписав контракт з Ізмаїльським прикордонним загоном. А коли почалося повномасштабне вторгнення, він розбудив сестру вранці й сказав, що йде захищати країну. Олена відмовляла брата, та він відповів, що без нього побратими не впораються.

Проводжаючи його, сестра ще раз благала відступитися від цього рішення, та Руслан наполіг на своєму. Уже наступного дня він написав, що все буде добре.

Під час останньої зустрічі з родиною він просив рідних підтримувати батьків, якщо з ним щось станеться. За словами Олени, брат розповідав, що з позицій вони виходили дивом.

«Він благав нас не залишати маму та батька. Ми з братами і сестрами казали, що все буде добре, що він повернеться до нас. Але він сказав нам тоді, що кожного разу, коли вони виходили з позиції, рятувалися якоюсь вдачею. Але ця вдача закінчується вже», — згадує сестра.

Востаннє родина спілкувалася з Русланом увечері 8 січня 2025 року. Наступного дня зв'язок обірвався. Згодом побратими розповіли: чоловік наказав усім відходити, а сам залишився.

«Ми дізналися, що вони були в Курському напрямку. Він всіх захистив собою. Він сказав по рації всім, щоб вони відходили, а сам залишився. Його питали, чи впевнений він, він сказав, що так. І попросив передати, що дуже сильно нас любить, і що це все робить заради людей в Україні», — підкреслила Олена.

За словами побратимів, куля влучила військовому через бронежилет у серце, і він загинув на місці. Родина не повірила в це й продовжила пошуки: зверталися по допомогу до Червоного Хреста, сподіваючись отримати підтвердження, що Руслан живий. Зрештою загибель підтвердила ДНК-експертиза.

«Коли брата привезли додому і відкрили цей чорний пакет, нам було дуже страшно. Я казала, що це не він, що це не мій брат, це помилка якась. Мама казала, щоб ми не дивилися, але як можна не дивитися на людину, яка заради нас віддала все», — сказала Олена.

Поховали Руслана Арабаджи у рідному селі Орлівка. У нього залишилися батьки, четверо братів, четверо сестер та дівчина.

Родина створила петицію про присвоєння військовому звання Героя України. Олена разом із сестрою вже другий тиждень збирає підписи по всій Одеській області. За її словами, люди реагують по-різному: хтось допомагає, а хтось каже, що не знає цю людину і не має підписувати.

«Ми ходимо, збираємо по всій Одеській області вже другий тиждень. Так, є добрі люди, і я їм дуже вдячна, але є й такі, які кажуть: «Я нічого не буду підписувати, я не маю це робити, я цю людину не знаю, навіщо це мені, ви це робите за гроші». Ні, ми це робимо не за гроші. Якщо можна було б віддати гроші, а мені б повернули брата, я віддала б все», — наголосила вона.

Для родини ця петиція — спосіб вшанувати пам'ять Руслана та інших військових, які загинули, захищаючи людей.

«Військовослужбовці це все роблять за нас, вони віддають своє життя за нас. Ніякі гроші їм не потрібні, вони йдуть і беруть на себе всю відповідальність, щоб ми могли прокидатися кожного ранку. Кожен військовий заслуговує на шану, на подяку», — резюмувала сестра загиблого захисника.

Станом на 12 вересня петиція набрала 15 тисяч 841 голос. Щоб її розглянув президент, потрібно 25 тисяч голосів. На збір підписів залишилося 24 дні.