Вінничанин, який народився разом із незалежною Україною, допомагає іншим долати бар'єри

Андрію Щербацькому 35 років, і він — ровесник незалежної України. У 19 років він отримав травму хребта та почав пересуватися на кріслі колісному. Сьогодні чоловік працює в реабілітаційному центрі «Поділля», де навчає людей із подібними травмами повертатися до звичного життя.

До травми Андрій навчався на пожежника, паралельно займався дзюдо, сумо та самбо. Перший час після травми був для нього складним: він залежав від батьків, громадського транспорту та допомоги інших людей. Найважче було навіть просто вийти з дому.

«Мені було важко, я думав, що скажуть люди. Мені було незручно, некомфортно», — згадує Андрій.

Поступово він повернувся до активного життя: навчався, працював, створив сім'ю, отримав водійські права та придбав автомобіль. Власний досвід вирішив використати, щоб допомагати іншим. Спочатку працював диспетчером служби перевезення людей на кріслах колісних, а згодом почав співпрацювати з громадською організацією «Група активної реабілітації».

Нині Андрій — офіційно асистент ерготерапевта, а також інструктор і тренер-наставник. Він навчає військових та цивільних користуватися кріслом колісним, долати архітектурні перешкоди, підніматися та спускатися сходами, правильно налаштовувати крісло. Частина його роботи — допомогти людині психологічно адаптуватися до нового життя.

Окрім реабілітаційного центру, Андрій працює соціальним працівником у лікарні імені Ющенка, де допомагає людям із документами та соціальними питаннями. Він також грає в настільний теніс і ділиться навичками з тими, хто проходить реабілітацію.

«Моя зараз ціль у житті — допомагати створювати цю незалежність, допомагати хлопцям долати психологічні бар'єри, входити в соціум. Для мене незалежність — це можливості», — пояснює Андрій.

Чоловік зазначає, що за останні роки міське середовище стало доступнішим: він може самостійно користуватися автомобілем, подорожувати, відвідувати кінотеатри. Водночас у Вінниці та інших містах ще залишаються місця, які складно відвідати людям із порушеннями мобільності. Його мрія — щоб середовище стало максимально інклюзивним.

Андрій проводить паралелі між власним шляхом та історією України: за 35 років держава долала труднощі та продовжує боротися за своє майбутнє, так само і він після травми вчився долати бар'єри та повертати собі самостійність.

«35 для мене — це лише початок, і я впевнений, що для нашої неньки це теж лише початок. Незабаром — перемога, а ми в це віримо і йдемо до цього».