Як полтавці можуть допомогти: історія порятунку Дмитрика з Київщини

Три місяці тому 9-річний Дмитрик відпочивав із родиною за містом на Київщині, коли раптово йому стало зле: почала паралізовувати ліва половина тіла, з’явилися проблеми з мовленням. Швидка доправила хлопчика до місцевої лікарні, де МРТ показала гострий крововилив у мозок і велику гематому. У критичному стані дитину терміново перевезли до столичного «Охматдиту».

Там додаткові обстеження виявили причину: судинну мальформацію — вроджене сплетіння патологічних судин, які не витримали тиску й розірвалися. Після крововиливу мозок почав набрякати, що створювало критичний тиск у черепній коробці. Сім діб лікарі медикаментозно стримували набряк, але на сьому добу стан погіршився — нейрохірурги вирішили оперувати.

Хлопчику зробили трепанацію: тимчасово видалили частину черепної кістки, щоб дати мозку простір, а сам фрагмент зберегли в кріобанку «Охматдиту». Завідувач відділення нейрохірургії Павло Плавський пояснює: важливо було не лише врятувати життя, а й запобігти стійким неврологічним порушенням.

Після того, як загрозу набряку вдалося подолати, лікарі взялися за причину крововиливу. Фахівці відділення інтервенційної радіології разом із колегами з Інституту нейрохірургії імені Ромоданова провели ендоваскулярну емболізацію: через артерію на стегні підвели мікрокатетер до мальформації та перекрили патологічний кровотік.

Для цієї операції потрібні були дорогі витратні матеріали, які не покриває державна програма. На допомогу прийшов благодійний фонд Good Donations Тетяни Сохар, який постійно співпрацює з «Охматдитом». Частину матеріалів власним коштом оплатив амбасадор фонду, фронтмен гурту O.Torvald Женя Галич.

Коли набряк спав, Дмитрику повернули його власну кістку під час краніопластики. Далі — тривала реабілітація: хлопчик заново вчився ковтати, жувати, говорити й рухатися. Його мама Ольга згадує перші дні після операції: син не міг говорити, тож спілкувався очима та стисканням руки. «Перші три дні я приходила до нього і кожного разу казала: „Діма, я твоя мама“, бо не знала, чи він мене пам’ятає», — розповідає жінка.

Сьогодні, через трохи більш як три місяці, Дмитрик уже ходить, говорить і усміхається. Попереду ще реабілітація, але головне — він отримав шанс на звичайне життя. І цей шанс став можливим завдяки тому, що лікарі, благодійники й небайдужі люди об’єдналися заради однієї дитини.