35 років, як і Україна: історія ветерана Михайла Соколяна з Нововолинська

Михайло Соколян народився вже у вільній Україні й усе своє життя прожив у Нововолинську. До повномасштабного вторгнення чоловік працював на місцевому заводі з виготовлення OSB-плит, а в 2017–2018 роках їздив на заробітки до Польщі. Коли почалася війна, він був на роботі.

На фронті Михайло воював у складі 4-ї механізованої бригади. Під час одного з бойових завдань на Харківщині підірвався на міні. Після поранення та реабілітації він повернувся на те саме підприємство, де й працює нині оператором автоматичних і напівавтоматичних верстатів для порізки деревини.

«Я люблю щось налаштовувати, щоб усе працювало чітко. Для мене це легко. Може, тому що у мене легенька ампутація: коліно є, я не відчуваю проблем удома чи ще десь», — розповідає ветеран.

Спорт залишився важливою частиною його життя. Михайло з дитинства грав за місцеву команду «Шахтар-Нововолинськ», а тепер грає в ампфутбол — футбол для людей з ампутацією кінцівок, де гравці пересуваються на спеціальних милицях. Він виступає за луцьких «Хрестоносців», збірну України та польську команду «Сталь» з Жешува.

«Мінус влітку — лайнери цього протеза: все мокре, усе тече. Ампфутбол — футбол, тільки на милицях і в швидкості, звичайно, повільніший. Для мене ампфутбол був спочатку реабілітацією, але зараз це більше про змагання, досягнення результатів», — каже Михайло.

Свій вік він вважає віком переоцінки цінностей. За його словами, Україна так само проходить етап формування, відходячи від радянських шаблонів.

На Алеї пам'яті в Нововолинську — портрети захисників, які загинули за Україну. Серед них Михайло впізнає однокласників і побратимів. «Ціна незалежності дуже висока. І не хочеться, щоб це все було марно», — зізнається він.

Ветеран переконаний: українці мають підтримувати Збройні сили, а до влади мають приходити люди, які дбають про країну. «У нас є всі для цього можливості: земля, розташування, територія», — додає він.

Найбільше Михайло мріє про мирне майбутнє для свого сина Артема, якого навчає футболу. «Кожен батько і мати хочуть, щоб син жив краще, ніж ми живемо. Надіюсь, що так і буде», — підсумовує ветеран.