Він не вбиває, а рятує: історія бійця з монастиря у полку «Скеля»

До повномасштабної війни цей чоловік служив у монастирі. Після мобілізації він опинився у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля». Проте коли дійшло до бойових завдань, боєць чесно сказав: вбивати не може.

У підрозділі до такого вибору поставилися з повагою. Замість того, щоб відправити віруючого на штурми, командування знайшло йому інше застосування — не менш важливе і небезпечне.

Спершу він працював «помповиком» — збивав ворожі безпілотники, захищаючи українських військових від атак з повітря. Згодом опанував дрони-бомбери. Але його завдання відрізняється від типових: замість боєприпасів на ворожі позиції, він доставляє нашим бійцям на передову їжу, воду, медикаменти та інші необхідні речі.

Це історія про те, як у бойовому підрозділі знаходять місце для людей різних конфесій і світоглядів. Як зазначають у полку, військових об'єднує не однаковість поглядів, а спільне відчуття обов'язку, відповідальності та бажання захистити свою країну.

Боєць, який відмовився вбивати, став одним із тих, хто щодня ризикує життям, аби побратими на найнебезпечніших позиціях мали все необхідне. Його історія — приклад того, що віра та військова служба можуть існувати поруч, коли є взаємна повага і розуміння спільної мети.