Бджоли й війна: як пасічники з Полтавщини зберігають унікальну породу

Володимир Палько починав із трьох бджолосімей, а тепер на його подвір'ї — півтори сотні вуликів. Сезон триває з квітня до жовтня, працює без вихідних. На час цвітіння пасіку вивозить у Нижньоворсклянський ландшафтний парк разом із колегами з кооперативу.

Цьогорічний мед пасічник нахвалює: акація та різнотрав'я взялися, хоча холод під час цвітіння акації скоротив збір до двох-трьох днів. Трохи меду дали соняшники, зараз готується до нового відкачування.

Ігор Пелюхня підходить до справи науково. Разом із колегами створює природний заказник, щоб зберегти місцевий екотип української степової бджоли. На племінній пасіці та нуклеусному парку на 200 маткомісць виводять маток для промислових пасічників.

«Зберігати треба не тільки бджіл, а і ареал, в якому вони проживають, в якому вони еволюціонували», — каже Пелюхня.

Бджільництво для нього — родинна справа: з батьком провів на пасіці все дитинство, сам займається понад 20 років. У 2014-му та 2022-му пішов добровольцем на фронт. Під час повномасштабної війни служив два роки, за цей час на пасіці був лише тричі — у відпустках на два-три дні.

«За ці два-три дні, хвилин 15-20 перебуваючи з сім'єю, все решта часу це була пасіка», — згадує чоловік. Майже вся пасіка два роки проіснувала без його втручання.

Вибухи дістають бджіл і в тилу. Пасіку вивезли подалі в природні умови, але гучні звуки та вібрації порушують життя комах. «Я чую кожен прихід в Павлограді і тут поряд. Раніше чую, ніж мені на месенджер приходить», — розповідає Пелюхня. Взимку зайвий шум збільшує активність сім'ї, що може призвести до загибелі — такий випадок був цієї зими.

Для обох пасічників бджоли — не бізнес, а справа життя. «Я тільки бджіл бачу, зразу в мене настрій піднімається. Бджоли — це моє життя», — ділиться Палько. Пелюхня додає: бджоли — приклад справжньої демократії, і він намагається наслідувати його, об'єднуючи пасічників.