На Афоні знайшли 200 українських стародруків із козацького скиту Чорний Вир

Книги колись належали бібліотеці українського козацького скиту Чорний Вир на Афоні. Сам скит давно стоїть порожній, але його зібрання збереглося — щоправда, в іншому монастирі. Як саме воно туди потрапило, достеменно невідомо. Сергій Шумило припускає, що це сталося після 1821 року, коли на Святій Горі перебували турецькі війська, які придушували Грецьку визвольну революцію. Тоді частина монахів, серед яких були й колишні козаки, змушена була залишити Афон — імовірно, книги перенесли, щоб урятувати.

Особливу цінність для історика мають не лише самі стародруки, а й маргіналії — рукописні коментарі, помітки та дарчі написи на полях. Саме вони можуть зберігати відомості, яких немає в інших джерелах.

Одна з таких знахідок стосується Івана Вишенського та Василя Суразького. Іван Франко свого часу припустив, що вони були друзями, але цю думку критикували — зокрема мовознавець та історик Агатангел Кримський, адже документальних підтверджень не було. Тепер Сергій Шумило знайшов у книзі, виданій в Острозі 1595 року, дарчий напис Василя Суразького, який передав її Івану Вишенському на Афон. «Доказом його правоти [Івана Франка] є дарчий напис на книзі, виданій у 1595 році», — пояснив дослідник. Згодом ця книга потрапила до бібліотеки Чорного Виру й дійшла до наших днів.

На її полях виявили й автограф Василя Суразького. Досі вважалося, що жодного його оригінального автографа не збереглося. «З таких окремих фактів минулого, як з пазлів, формується об'єктивне уявлення про здавалося б забуту історію української культури часів козаччини», — зазначив Шумило.

Сам Чорний Вир постав на Афоні у 1740-х роках завдяки ієросхимонаху Григорію Голубу. До постригу він був військовим — служив бунчуковим товаришем у Ніжинському козацькому полку. Після походу до Персії Голуб залишив службу, продав маєток і скляний завод, прийняв чернецтво та вирушив на Афон. Монахами скиту стали переважно запорозькі козаки. Шумило також знайшов документи про фінансову підтримку Чорного Виру кошовим отаманом Запорозької Січі Петром Калнишевським. У паломницьких нотатках XVIII століття скит називали «Духовним Запоріжжям».

Робота з такими книгами на Афоні має свої особливості: спершу потрібен дозвіл керівництва монастиря на доступ до книгосховища, потім — окремий дозвіл на фотографування. Архів відкриває монах, який має й інші обов'язки, тож на дослідження часто лишається лише кілька годин на день. «Коли приїздиш на Афон, живеш в невеличкій келії за монастирським розпорядком. Харчуєшся разом з ченцями, їси те, що й вони», — розповів Шумило. За його словами, богослужіння можуть починатися о першій ночі, а після ранкової трапези дослідник має кілька годин для роботи в архіві.

Афон зберігає й інші пам'ятки, пов'язані з українською духовною історією. Серед них — келія Паїсія Величковського, який провів там близько десяти років. Нині вона напівзруйнована, але українська ініціативна група працює над її відновленням і планує створити там музей святого.