«Епіцентр» у Миколаєві: 520 працівників, шість влучань і обіцянка відбудувати

У миколаївському «Епіцентрі» працювали 520 людей. Багато хто — від самого відкриття. Для частини команди Миколаїв був другим шансом: сюди переводили людей із раніше зруйнованих об'єктів компанії в Херсоні, Запоріжжі та Одесі. Вони вже одного разу втратили роботу через війну, переїхали, почали спочатку — і тепер втратили її вдруге.

За одну добу торговельний центр пережив шість влучань. Після перших чотирьох його фактично вдалося врятувати. Персонал та відвідувачів заздалегідь евакуювали в укриття, а коли безпосередня небезпека минала, працівники поверталися до вогню.

Після першого влучання в центральну частину будівлі на дах піднявся Вадим Ларіонов, заступник директора з адміністративно-господарської діяльності. Він практично самотужки загасив займання. Каже, що про небезпеку не думав — не було часу чекати рятувальників.

Усередині з вогнем боролася ланка пожежогасіння служби безпеки на чолі із Сергієм Адабіром та старшими зміни. Близько 18:00 пролунали ще два удари один за одним — і люди знову пішли до вогню. Начальник десятого відділу Владислав Шаповалов гасив вуличний майданчик, Вадим Ларіонов — фасад, до них приєдналися рятувальники. Ще одне влучання сталося в районі центру меблів, де спрацювала система пожежогасіння.

Близько восьмої вечора, після чотирьох влучань, здавалося, що найстрашніше позаду. Але над містом продовжували кружляти ще два дрони. Один упав, наступний влучив у склад центру меблів. Люди та рятувальники змушені були знову піти в укриття — і майже пів години не могли повернутися. За цей час вітер погнав полум'я вглиб будівлі. Коли люди повернулися, почали складатися конструкції, і 42 тисячі квадратних метрів спалахнули.

— Якби не останнє влучання, ми б урятували торговельний центр. Ми справді дуже старалися, — говорить директор ТЦ Олександр Дмитришин.

Йому 42 роки, двадцять із них він працює в «Епіцентрі». Перше, про що він говорить, — не про збитки чи знищений товар: «Нашу собачку, яка жила в торговельному центрі, прилаштували. Її забрала додому наша співробітниця».

Людмила Піхоцька пропрацювала тут вісім років. Вона вперше зайшла до торгового центру після пожежі — зі сльозами на очах.

— Болить. Не тому, що стін більше немає. А тому, що людей тут більше немає, — каже вона.

Юлія Малюта працювала в «Епіцентрі» півтора року. У день атаки залишалася тут до півночі, а наступного ранку знову приїхала.

— Я не знаю, що мені тепер робити, чесно. Я залишилася без роботи. У мене троє дітей. Одна дитина ще зовсім маленька — їй лише п'ять років. Я дивлюся на все це і просто плачу. Це було наше життя. Для нас це була друга родина. Ми всі підтримували одне одного, були як одна сім'я. А тепер дуже багато людей залишилися без роботи.

Для прифронтового Миколаєва цей «Епіцентр» був більшим, ніж торговий центр. Сюди приходили сім'ями, гуляли з дітьми, обідали в кав'ярні, вибирали речі для дому. Приїжджали навіть із Херсона. Це було місце, де хоча б на годину можна було забути, що зовсім поруч — війна.

На місці зруйнованого торговельного центру з'явиться новий. Таке рішення вже ухвалили в компанії. Його планують зробити більшим і сучаснішим — уже торговельно-розважальним центром.