«Студент» із позивним на все життя: історія 26-річного прикордонника Олександра Книгиницького

26-річний капітан Олександр Книгиницький служить у 27 Мукачівському прикордонному загоні імені героїв Карпатської Січі. Він виріс у родині військовослужбовців, а після школи вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України. Ще підлітком пообіцяв батькові, що стане військовим, і згодом здійснив задумане.

У 2021 році Олександр закінчив академію. Першим місцем служби обрав Харківський прикордонний загін, бо хотів бути далі від дому й ближче до бойових дій. 24 лютого 2022 року він був у прикордонному наряді. Тоді йому виповнився 21 рік. «Перші кілька хвилин я думав, що це сон. А потім зрозумів: ні, не сон. Реальність», — пригадує він.

Під час оборони Харкова прикордонники облаштовували позиції у будинках і підвалах. Серед офіцерів Олександр був наймолодшим, тож дістав позивний «Студент». Старші побратими жартували, що йому ще треба вчитися.

Одного разу він разом із двома побратимами прикривав позиції з автоматичного гранатомета. Російські солдати намагалися оточити українських бійців. По рації до нього почали звертатися вже без позивного: «Саня, витягай нас». Олександр використав боєкомплект, якого мало вистачити майже на місяць. Коли утримувати зруйновані позиції ціною нових втрат стало безглуздо, він дав команду відходити й побіг до побратимів.

Серед них був важкопоранений сержант. Олександр зняв із нього спорядження, закинув його руку собі на плече й почав виводити з-під обстрілу. Поранений просив залишити його та рятуватися самому, але Олександр відмовився, бо знав: на сержанта чекають двоє маленьких дітей. Далі він пам’ятає не все — поруч вибухнув боєприпас, і він втратив свідомість. Прийшов до тями вже біля евакуаційної машини. Кров на його одязі виявилася кров’ю пораненого сержанта. Сам Олександр отримав важку контузію.

Сержант вижив. Згодом вони разом проходили реабілітацію і досі підтримують зв’язок. Олександр також згадує побратимів, яких урятувати не вдалося. Одного загиблого друга він упізнав у госпіталі. Інший захисник, із яким вони були близькими друзями, зараз вважається зниклим безвісти.

За словами Олександра, після пережитого він не любить багато говорити про війну. Для нього вона пов’язана з розрухою, втратами та болем. Після перемоги він хоче відвідати могили загиблих побратимів і побувати в кожного, хто не повернувся з війни.