Ізюм за три роки після деокупації: як місто живе поруч із фронтом

Ізюм, що на Харківщині, розташований менш ніж за 30 кілометрів від лінії фронту. Дорогою з Харкова на Донеччину місто зустрічає блокпостами, військовими та камуфляжними автівками. Місцеві кафе біля гори Крем'янець стали незмінним місцем зупинки для військових, які щодня курсують цим маршрутом.

До повномасштабної війни в Ізюмі мешкало 40 тисяч людей. Зараз, за даними міської ради, тут проживає 28 815 осіб, серед яких 10 014 — внутрішньо переміщені особи. Люди повернули громаду до життя: працюють ринки, банки, крамниці, проводяться заходи в укриттях.

Директорка Ізюмського краєзнавчого музею Галина Іванова після деокупації очолила заклад, який росіяни розбомбили. Зараз музей не приймає відвідувачів через безпеку, але активно працює дистанційно. Тут збирають артефакти окупації: агітаційні листівки, сухпаї, шеврони, прапори та особисті речі російських військових. Колекція налічує понад 200 предметів, серед яких навіть пакет з отрутою від колорадських жуків російського виробництва.

Історик Віталій Носачов, який все життя прожив в Ізюмі, зазначає, що окупація змусила містян переосмислити ставлення до всього російського. Місто поступово переходить на українську мову, а місцеві вулиці отримали нові назви на честь українських діячів.

Окрема сторінка пам'яті — масове поховання в Ізюмському лісі, де ексгумували 447 тіл, серед яких 425 цивільних, зокрема п'ятеро дітей. За словами Галини Іванової, майже третину похованих вона знала особисто. Місто розробило маршрут пам'яті центром Ізюма, який показують іноземним делегаціям.

За даними Реєстру пошкодженого майна, в Ізюмі обстежили 3 613 житлових будинків. Повністю зруйновано 16 багатоповерхівок і 139 приватних садиб. Без централізованого водопостачання досі 17 будинків, без опалення — 42. До опалювального сезону готують 11 газових і три твердопаливні котельні.

Попри щоденні обстріли та «Шахеди», ізюмчани не покидають домівок. «Якщо все кинемо та виїдемо — Ізюма не буде. Ми не для того витримали окупацію, відбудували життя, щоб від одного прильоту зібратися й поїхати», — каже Галина Іванова.