З вишу — у військо: історія механіка-водія з Прикарпаття

Андрій родом з Івано-Франківської області. Після закінчення університету він не вагався: одразу пішов служити у 211 понтонно-мостову бригаду, де освоїв посаду механіка-водія.

За словами військовослужбовця, ця спеціальність передбачає насамперед турботу про техніку. Спочатку її треба відремонтувати та обслужити, а вже потім — виконувати бойові завдання. Машина має бути справною і на воді, і на суші, адже від цього залежить життя не лише самого водія, а й усього екіпажу.

«Складність моєї роботи полягає у тому, щоб чути один одного, розмовляти на мові поглядів. Але ми справжня команда, яка працює злагоджено на результат, тому проблем не виникає», — розповідає Андрій.

За час служби побратими стали для нього другою родиною. Військовий зізнається: у бригаді багато досвідчених фахівців, які завжди готові допомогти й поділитися знаннями. Всі працюють на повну, щоб виконати завдання та захистити країну.

Андрій побував на Покровському та Краматорському напрямках, де виконував бойові й спеціальні завдання. Там він отримав поранення, але повернувся у стрій. За сумлінну службу його відзначили нагородою Міністра оборони України «Захиснику України».

«Мій перший виїзд — це страшні звуки вибухів, артобстріли, тоді було дійсно лячно… але з часом звикаєш до всього. Головне — ніколи не нехтувати технікою безпеки: бронік, каска, зброя завжди при мені. Війна не має перерви чи вихідних, і потрібно робити все можливе, щоб зупинити ворога», — ділиться захисник.

На Сході Андрій знайшов собі чотирилапого друга — кота, якого назвав Гільза і забрав додому. Жартує, що в армії забезпечують не лише одягом і харчуванням, а й домашніми улюбленцями.

«Є одна фраза: „Не буде там нас — не буде там вас“. Війна торкається всіх, і ворог так просто не зупиниться. Я пишаюся тим, що я у лавах ЗСУ, що служу у 211 понтонно-мостовій бригаді. Тому разом із побратимами щоденно докладаємо максимум зусиль задля нашої Перемоги!» — підсумовує Андрій.