Із залізничників — у прикордонники: історія Василя з Прикарпаття

Василь родом з Івано-Франківщини. Після коледжу він влаштувався на залізницю, де пропрацював близько двох десятиліть: формував вантажні склади та стежив за рухом вагонів. Разом із дружиною планував переїзд до Польщі — але повномасштабна війна все змінила.

У березні 2022-го чоловік пішов служити до Держприкордонслужби. Пояснює рішення просто: «Я розумів, що повинен захищати Україну, щоб мої діти в майбутньому не знали війни».

Після навчального центру Василя направили стрільцем у комендатуру швидкого реагування «Шквал» 7 прикордонного Карпатського загону. Спочатку він охороняв кордон на Рівненщині, а згодом підрозділ перекинули на Донеччину. Там прикордонник облаштовував позиції та тримав оборону разом із побратимами.

Одну з позицій довелося створювати вночі — удень через постійну загрозу з повітря працювати було небезпечно. «За дві ночі сокирою облаштували позицію. Ворог рухався в наш бік, але ми тримали оборону», — згадує військовий.

Василь брав участь у контрнаступі та воював у Бахмуті. Каже, що в місті воювати найважче: «Мені легше орієнтуватися в лісі, адже я виріс серед природи. А в місті неможливо нормально облаштувати позицію».

У липні 2023-го під час завдання на Донеччині чоловік дістав осколкове поранення. Медики настояли на евакуації, хоча він хотів лишитися з побратимами. Після лікування Василь повернувся до служби.

Восени 2024-го він пройшов ротацію на Сумщині, де підрозділ майже щодня перебував під обстрілами. Увесь час із ним був браслет від доньки з написом: «Бережіть себе та знайте — я дуже вас люблю».

«Немає нічого ціннішого за родину і дітей. Тому я й пішов їх захищати», — додає прикордонник. У Василя двоє дорослих дітей — донька й син.

Із грудня 2024-го він служить у відділенні інспекторів прикордонної служби «Угнів» і охороняє держкордон на Львівщині. Його мрія — Перемога, мир і вся родина за одним столом.

«Хочу, щоб була Перемога. Щоб уся родина зібралася разом і більше не гинули молоді люди», — каже Василь.