Понад 400 бойових вильотів: історія льотчика Пахи з 114 бригади тактичної авіації

Льотчик 114 бригади тактичної авіації з позивним Паха завершив службу у військовій авіації ще 2010 року. Здавалося, що небо для нього залишилося в минулому. Та через дванадцять років він знову сів за штурвал винищувача МіГ-29.

Зараз у Пахи понад 400 бойових вильотів, десяток збитих повітряних цілей і сотні уражених наземних. Шлях до цього почався ще в тринадцять років, коли хлопець мріяв про мотоцикл. Батько тоді сказав: «Хочеш швидкість — підеш в аероклуб». Саме з аероклубу все й закрутилося: навчання, а далі двадцять років служби у військовій авіації. Потім були дванадцять років цивільного життя і впевненість, що польоти більше ніколи не стануть реальністю.

24 лютого 2022 року все змінилося. Паха зустрів свого друга — льотчика Станіслава. Перші дні війни, перші повітряні бої, виводи літаків з-під удару — і рішення повернутися в стрій.

Повернення до польотів після довгої перерви давалося непросто. «Перші польоти давалися важко. Іноді здавалося, що все забув. Але поступово відновив навички», — розповідає військовий.

Далі почалися бойові польоти. Для Пахи МіГ-29 — не просто винищувач. «Це універсальна бойова машина, яка може вражати цілі і в небі, і на землі. Наші фахівці адаптували МіГ-29 для застосування широкого спектру західного озброєння. Колись це важко було б навіть уявити. А сьогодні ми уражаємо цілі на землі високоточними бомбами», — наголошує льотчик.

За час повномасштабної війни були сотні вильотів. Під час одного з них Паха з ювелірною точністю уразив ворожий пункт управління безпілотниками на Тендрівській косі. Через це велика кількість ворожих БпЛА в Одеській, Миколаївській та Запорізькій областях втратила керованість і зв’язок з операторами. Для противника це означало втрату важливого елемента системи управління, для українських військових — збережені життя.

Були й моменти, коли небезпека була зовсім поруч. Одного разу під час повернення із завдання позаду його літака вибухнула ракета. Паха побачив вибух у дзеркалі.

Страх, зізнається льотчик, нікуди не зникає: «Він є. Але коли сідаєш у кабіну, вже думаєш тільки про роботу. Треба виконати завдання і повернутися». Після кожного польоту він телефонує додому.

На запитання, чому продовжує літати, відповідає коротко: «Поки не закінчу цю війну, нікуди не піду. Не до кінця війни — до перемоги».