Полеглий боєць бригади «Лють» із Вінниччини: історія 26-річного Миколи Степанюка

Микола Степанюк народився 19 травня 1998 року в селі Великі Кутища на Вінниччині. Згодом родина переїхала до Молотківців, де він і пішов до школи. У дитинстві займався футболом, важкою атлетикою, гирьовим спортом і туризмом, мав призові місця на обласних та всеукраїнських змаганнях. Батько Руслан згадує, що разом із сином вони вболівали за футбольні команди та ходили в походи Україною.

Після школи Микола вступив до Національної академії внутрішніх справ, а згодом працював оперуповноваженим у Козятині. У поліції він служив із 2015 року, мав звання старшого лейтенанта. «Микола був для мене прикладом. Позитивний, надзвичайно енергійний, запальний, товариський, відкритий до спілкування. Всі, хто його знали, казали, що "Коля — людина для людей". Я знала, якщо у мене буде проблема, він точно її вирішить», — розповідає сестра Анастасія.

Із дружиною Ілоною Микола познайомився на службі: прийшов у місцевий магазин під час розслідування крадіжки та попросив переглянути записи з камер. За пів року вони почали зустрічатися, згодом він зробив пропозицію. У подружжя народився син Марк.

Восени 2022 року Микола у складі зведеного загону правоохоронців поїхав на Харківщину — на щойно звільнені від окупації території. Побачене там, за словами матері Олени, і вплинуло на його рішення воювати. «Я там бачив страждання людей. Я не можу і не хочу чекати, поки прийде якийсь окупант, знущатиметься з моєї дружини, вбиватиме мою дитину і катуватиме моїх батьків. Я мушу йти, щоб вас захистити», — передає Олена слова сина.

Після створення штурмового полку «Цунамі» у складі бригади Нацполіції «Лють» Микола подав документи до підрозділу й став мінометником. Про рішення рідні дізналися вже після підписання контракту — він зібрав родину в ресторані. У підрозділі мав позивний Сімба: за словами сестри, він хотів бути «королем левом», а командир відповів, що до короля треба дорости, тож назвав його сином короля.

Побратим на псевдо Мисливець згадує, що навіть у найскладніших ситуаціях Микола жартував і підтримував інших. Інший побратим, Ахіллес, називає його душею компанії та каже, що Миколу поважали за власну думку, яку він не боявся відстоювати.

5 серпня 2024 року мінометний розрахунок, до якого входив Степанюк, виконував завдання на Покровському напрямку поблизу села Птиче на Донеччині. Під час підготовки російські військові відкрили артилерійський вогонь, і один зі снарядів влучив у район розташування міномета. Микола дістав поранення голови та втратив свідомість, поранень зазнали й інші поліцейські поруч. Побратими стабілізували його стан під обстрілами, після евакуації бійця доправили до лікарні. За кілька годин до поранення він написав дружині: «Я дуже сильно тебе кохаю» — це було його останнє повідомлення Ілоні.

Лікарі боролися за життя захисника кілька днів, та 8 серпня 2024 року Микола Степанюк помер. Синові Марку на той момент було три роки. Дружина показує хлопчикові фотографії та відео, щоб він пам'ятав батька, його голос і усмішку.

Поховали Миколу в селі Безіменне на Вінниччині. На фасаді відділення поліції в Козятині встановили меморіальну дошку на його честь, а в рідному селі його фото розміщене на Алеї Слави серед портретів інших полеглих захисників. У жовтні 2025 року батькам та синові Миколи вручили посмертний орден «За мужність» III ступеня, відзначили його й почесним нагрудним знаком «Комбатантський Хрест», а також присвоїли звання «капітан поліції».