Під Полтавою — ні, на Запоріжжі: як командири врятували побратимів із полону хитрістю

Спершу нічого не віщувало біди: після ротації бійці зайшли на позицію, тримали її, брали полонених. Та згодом зв'язок із ними зник. У командуванні припустили, що на позиції просто ведуть інженерні роботи, тож паніку не піднімали.

Коли ефір повернувся, відповіді бійців були звичними за змістом, але звучали неприродно. «Вони казали все стандартне: «4.5.0» та інші завчені фрази. Але чомусь почали заїкатися. Стали закрадатися думки, що вони це роблять навмисно і тим самим намагаються нам щось додатково передати», — розповів Ігор Ряба.

Підозри передали командуванню. Позицію та місцевість довкола додатково перевірили з повітря — і побачили, що туди зайшли четверо російських військових, які взяли українських бійців у полон.

Тоді ж помітили ще одну деталь: росіяни панічно реагували на безпілотники. «Виходили з бліндажа, але як тільки бачили будь-яку «пташку» – одразу ховалися назад», — згадує командир роти.

На командно-спостережному пункті почали шукати спосіб визволити своїх без прямого штурму. Вирішили зіграти на страху окупантів і перейти до переговорів по радіозв'язку. Росіянам дали зрозуміти, що їхнє місце перебування відоме, і запропонували кілька варіантів. Один із них — залишити українських полонених і відійти «зеленим коридором».

За словами Ігоря Ряби, жорсткі умови переговорів були психологічним прийомом, покликаним переконати росіян, що залишатися на позиції для них небезпечно. Троє погодилися залишити українських військових і пішли. Четвертий спочатку заявив, що хоче здатися в полон. За словами командира роти, він розповідав про вагітну дівчину й просив зберегти йому життя. Але згодом росіянин спробував схопити зброю та напасти на українських бійців.

«І це була його фатальна помилка. Підсумок, гадаю, зрозумілий – 200-й», — підсумував Ігор Ряба.

Він каже, що цей випадок добре показав: на війні хитрість іноді дає результат, але тільки тоді, коли вона прорахована до дрібниць.