Дві «єгипетські» піраміди на Полтавщині: де вони стоять і що з ними тепер

Одна з них стоїть у селі Березова Рудка на Полтавщині. Її звів дипломат Гнат Закревський, який після подорожі до Єгипту захопився тамтешньою культурою. З Каїра він привіз статую богині Ізіди, а вдома вирішив спорудити власну піраміду — таку саму, як у Гізі.

Усипальниця поєднала язичницькі, християнські та масонські символи. Стіни прикрашали фрески в єгипетському стилі та біблійні розписи, біля будівлі поставили статую Ізіди, а над входом — православний хрест. Саму споруду склали з цегли, але зовні вона мала виглядати як великі кам'яні брили.

1906 року Закревський поїхав до Каїра з двома доньками і там раптово помер від серцевого нападу. Тіло забальзамували в меді та перевезли до Березової Рудки, де поховали у крипті піраміди під крилами богині Ізіди.

Після революції 1917 року усипальницю пограбували, а останки викинули з крипти. Згодом у будівлі встигли побувати склад молокозаводу, громадський туалет і звалище. Там навіть стояв дизельний генератор, який давав електроенергію місцевому клубу. Нині піраміда стоїть пусткою.

Друга споруда — у селі Комендантівка, яке тепер належить до Кременчуцького району. Її звів російський офіцер Олександр Білевич. За однією версією, будівництво почалося 1864 року, коли він повернувся на батьківщину. За іншою — задум усипальниці виник після смерті його дружини Софії у 1870-х роках.

Піраміду площею близько 10 квадратних метрів і заввишки 15 метрів будували 13 років. Використовували гранітні блоки з місцевого кар'єру, які скріплювали сумішшю крові забитої худоби та яєчних білків. На вершині встановили хрест.

Споруда мала три яруси. На першому був вівтар, де проводили богослужіння, а під церквою облаштували місце поховання Олександра Білевича та його дружини. Після Другої світової війни крипту відкрили, і подальша доля останків подружжя невідома. Тривалий час піраміда стояла пусткою, а останніми роками біля неї прибудували церкву.

Обидві споруди — рідкісний для України слід захоплення Єгиптом, яке охопило європейську знать у ХІХ столітті. Сьогодні вони залишаються пам'ятками, які варто побачити на власні очі.