Історія загиблого прикордонника зі Золочева Олексія Ківільова: 26 років служби

Олексій Ківільов народився 16 березня 1979 року в Золочеві. Там закінчив школу № 4, а згодом навчався в автотранспортному коледжі.

«Він був інтелектуальним: грав у шахи, брав участь у конкурсах. Пішов навчатися в автодорожній коледж та вступив на службу до армії», — розповідає його дружина Наталія.

Після армії, у 2000 році, Олексій підписав контракт із Державною прикордонною службою. У Золочеві саме була прикордонна застава, тож він вирішив стати прикордонником. Загалом віддав службі 26 років: працював на Золочівському напрямку, на ділянках біля Тимофіївки та Козачої Лопані, а також на паспортному контролі на станції Харків-Пасажирський.

З Наталією вони познайомилися у 2007 році через спільних друзів. «У кожного з нас було своє особисте життя. Ми просто спілкувалися. Він мені казав: "Я відчував на рівні інтуїції, що все одно ти будеш моєю дружиною"», — згадує вона.

Разом подружжя прожило 17 років. Олексій власноруч збудував і облаштував дім для родини. «Життя з ним було яскравим, спокійним, у любові й турботі. Він сам побудував дім, сам його облаштував. Він був господар і голова сім'ї», — каже Наталія. Найбільшою радістю для нього стало народження сина, на якого подружжя довго чекало.

Від початку повномасштабного вторгнення Олексій захищав прикордонні території Харківщини. Близько місяця був у Харкові на блокпостах, далі майже три роки — на напрямку Тимофіївки, а згодом його перевели на Олександрівський напрямок: Олександрівка, Одноробівка, Івашки. Усі вільні дні він намагався проводити з родиною.

За час служби Олексій дістав два тяжкі поранення. Перше — рвані рани від FPV-дрона та осколкові в нозі, у місці, близькому до артерії, куди лікарі не наважилися діставатися. Друге — наскрізне поранення легені, після якого була операція. Після лікування його визнали обмежено придатним, але звільнятися він відмовився. «У нього було гостре відчуття справедливості, я б сказала занадто», — говорить дружина.

За два місяці до загибелі, 13 червня, Олексій важко виходив із позицій: у броньовану машину влучив FPV-дрон. Усі семеро бійців залишилися живі, а сам Олексій ішов по мінному полю й наступив на міну, яка не здетонувала. Після цього були відпустка та лікування в стаціонарі, а в серпні він повернувся на службу.

Востаннє подружжя зідзвонилося 16 серпня. Того дня в автомобіль Олексія влучив російський FPV-дрон, коли він виконував бойове завдання поблизу села Гуринівки на Харківщині.

У нього залишився дев'ятирічний син. Наталія згадує, що чоловік мріяв дати синові освіту та купити житло: «Він завжди мені казав: "Наталочко, поставимо сина на ноги і будемо в нашому домі доживати"».