Понад кілометр мінним полем: історія 67-річної Тетяни, яка втекла з Донеччини

Тетяна Паукова переїхала до Солоного близько п'яти років тому, щоб жити поруч із сином. Спочатку вона не хотіла залишати власний будинок, але з кожним днем ситуація в селі ставала дедалі небезпечнішою.

«Прильоти були, але з кожним днем ставало все гірше. Почали літати російські дрони — вже не по два, а по 50 штук. Печі топили тільки вдень, щоб окупанти через дрони не побачили дим, тому що скидали вибухівку і в димарі», — розповіла донька Тетяни, Ксенія Хачатурян.

Коли дрони почали атакувати місцевих жителів дедалі частіше, Тетяна вирішила йти самотужки. Евакуаційні групи вже не могли дістатися до села, тож жінка вирушила до сусіднього населеного пункту через мінне поле.

«Мама вдень вирішила вийти. Дрони вже тоді почали скидати вибухівку в поля. Там раніше люди пасли корів, а потім туди спеціально скидали гранати, щоб люди не могли вийти», — каже Ксенія.

Шлях був важким: Тетяна має проблеми з ногами, особливо з правою, а вийшла з дому в капцях, гамашах і кофті. Дорогою траплялися зруйновані мости та кювети, вмісту яких жінка не знала. Це сталося 2 грудня 2025 року, снігу ще не було.

«Вона пройшла не 20 метрів — там понад кілометр. Три мости були зруйновані, дорогою були кювети, і вона не знала, що в них. У мами дуже хворі ноги, особливо права. Вона йшла в одних капцях, гамашах і кофті», — розповіла донька.

Попри небезпеку, Тетяна не зупинялася. «Вона сказала: "Ксюш, я просто йшла. Мені було все одно, куди я наступлю". Вона плакала, молилася, але продовжувала йти. У неї не було вибору — або жити, або не жити», — згадує Ксенія.

Діставшись сусіднього села, Тетяна змогла евакуюватися до Дніпра, а тепер живе із родиною у Запоріжжі. Пережите досі дається взнаки: жінка важко переносить обстріли, плаче, присідає та закриває вуха. Родина намагається підтримувати її, але поки не планує переїжджати далі.