19-річний боєць із Сумщини провів 292 дні на позиції під Степногірськом
Богдан із Боромлі на Сумщині пішов до війська у 19 років. Майже рік він тримав позицію в Степногірську на Запоріжжі, а виходив звідти пішки 16 кілометрів через кілзону.
Історія Богдана — про війну, яка почалася для нього ще в 16 років, коли рідне село Боромля на Сумщині опинилося в окупації на півтора місяця. Після звільнення села хлопець закінчив будівельний коледж, а в 19 добровільно прийшов до ТЦК.
Вишкіл проходив в Україні та Франції, а далі — 128-ма окрема важка механізована бригада «Дике Поле». Його підрозділ зайшов у Степногірськ Запорізької області. Спочатку туди ще їздила техніка, але невдовзі росіяни відрізали всі шляхи, і безпечного виходу не лишилося.
Позицію облаштовували з нуля. Були лише яма, накриття, маскувальна сітка й клейонка. Разом із 26-річним побратимом, для якого це був перший бойовий вихід, Богдан налагоджував побут так, щоб бачити місцевість, слухати небо та розрізняти звук розвідувального дрона від FPV.
«Постійно крутилася думка, що ворог може зайти на позицію», — згадує боєць. Російські військові стояли настільки близько, що їх було чути навіть тоді, коли не видно.
Одного разу Богдан із побратимом із сусідньої позиції пішли по воду до джерела. На зворотному шляху, переходячи дорогу, почули крики. Залягли в ямі й побачили двох російських військових, які йшли просто на них. Зреагували миттєво та знешкодили їх. Згодом із радіоперехоплень стало відомо: після нейтралізації першої пари інші побоялися йти вперед.
Найважчим для Богдана став період, коли він залишився на позиції сам. Побратим загинув від вибуху боєприпасу, а нового напарника довелося чекати понад два тижні. Усе це час боєць сам облаштовував додатковий захист навколо ями та цілодобово стежив за обстановкою.
Коли надійшов наказ виходити, шлях довелося долати пішки. Разом із побратимами Богдан пройшов 16 кілометрів через кілзону. Вийшли вранці, увечері дісталися до дружніх пілотів БпЛА, а наступного дня — до точки евакуації.
Перше, що зробив військовий після виходу, — зателефонував мамі. На позиції зв'язок тримали короткими голосовими повідомленнями через рацію раз на тиждень. Тепер він нарешті міг особисто сказати, що живий і в безпеці.
Нині Богдан у відпустці й перебуває поруч із рідними.
Читайте також
Ще в розділі «Безпека»
- На Полтавщині ліквідували пожежі на трьох підприємствах після атак РФ
- 13 років порятунку: історія волинського рятувальника Андрія Мельника
- Він не вбиває, а рятує: історія бійця з монастиря у полку «Скеля»
- У Полтаві дрон влучив у розподільчий центр «Аврори»
- Втратив ногу на війні, але повернувся у стрій і на футбольне поле: історія бійця з «Бартки»






