Вінницький рятувальник про 16-метрову криницю та порятунок на руїнах

Начальник рятувального відділення з Вінниці Денис Данилевич щодня виїжджає туди, де потрібна допомога. У його практиці — аварії, падіння людей у криниці, роботи на зруйнованих будівлях. Чоловік каже, що до такого не звикають, навіть маючи за плечима роки служби.

Один із найважчих викликів — ДТП неподалік Вінниці, коли автівка після зіткнення загорілася. Люди всередині загинули, рятувальникам довелося діставати тіла з понівеченого авто. «Важко, коли людина помирає у тебе на очах. Ти робиш усе, що можеш, але розумієш, що вже нічого не зміниш. Але на місці не можна розгубитися — треба працювати», — розповідає Денис.

Та є й історії зі щасливим фіналом. Кілька тижнів тому відділення викликали до 62-річного чоловіка, який упав у 16-метрову криницю. Рятувальники спустилися на дно, підняли чоловіка на поверхню, і він не отримав жодних травм. «Коли дістаєш людину з такої глибини й бачиш, що з нею все добре, самому важко повірити. Напевно, це був один із найдивніших наших викликів», — пригадує надзвичайник.

У кожній ситуації рятувальникам доводиться швидко вирішувати, кому допомагати першому, як діяти, щоб не наражати на небезпеку постраждалих і себе. Денис переконаний: багатьох трагедій можна було б уникнути. Часто аварії стаються через перевищення швидкості, а інколи ситуацію ускладнює алкоголь.

Службу Денис починав із пожеж, був начальником караулу, а згодом зосередився на порятунку людей. Разом із відділенням він працював у Харкові після удару по дитячому садочку. Тоді завали розбирали буквально по цеглині, бо під ними могли бути діти. Усі вони вижили.

Рятувальник каже, що професійних навичок і витримки недостатньо. «Якщо ти не любиш людей і життя, то як ти будеш їх рятувати? Професійність потрібна, але людяність теж має залишатися», — ділиться він.

Свою професію Денис обрав ще в дитинстві, надихнувшись розповідями друга дідуся — Володимира Іванюка, колишнього начальника штабу пожежогасіння Вінницького гарнізону. Сьогодні чоловік не шкодує про вибір. Після складних виїздів найбільше хочеться додому, де на нього чекають двоє дітей — донечка та син. Час із родиною допомагає відновитися та переключитися.

Змінювати професію Денис не планує. «Людина сама обирає, ким їй бути. Я свій вибір зробив давно. І зараз точно не хочу нічого змінювати», — підсумовує він.