Угорець, який 20 років тому приїхав на пів року, тепер волонтерить для 28-ї бригади

Історія Лайоша Каракаша почалася 21 січня 2006 року. Тоді він, експерт Угорської прикордонної служби, приїхав до Подільська у складі місії Європейського Союзу. Контракт був розрахований на пів року, але доля внесла свої корективи: у продуктовій крамниці на першому поверсі будинку, де він орендував квартиру, чоловік зустрів майбутню дружину.

«Коли вона почала говорити, що немає води, я тільки дивився на неї і зрозумів, що це було кохання з першого погляду. Я дізнався, коли вона працює, і почав купувати продукти тільки тоді, коли вона працювала», — згадує Лайош.

Родина, діти, українська мова — усе це змінило плани. Чоловік разом із дітьми робив домашні завдання: він брався за письмові, вони — за усні. Каже, що мав 8–9 балів за десятибальною шкалою. За ці роки з'явилися і улюблені українські слова: «кохана» та «воля». Останнє він навіть вибив на лівій руці як татуювання — ліва рука для нього символізує Україну, права — Угорщину.

Волонтерство у житті Каракаша з'явилося ще у 2014 році. Після окупації Криму він разом з іншими допомагав Військово-морським силам облаштувати нову штаб-квартиру в Одесі: купували принтери, комп'ютери, допомогли двом офіцерським сім'ям з житлом.

Повномасштабна війна застала родину в Одесі. 23 лютого 2022 року Лайош попросив дружину зібрати три валізи. Наступного ранку вони прокинулися від вибухів. Невдовзі зателефонував офіцер безпеки місії — була термінова евакуація до Молдови. В Україну чоловік повернувся у 2023 році.

Нині волонтерство — значна частина його життя. Лайош бере участь у зборах «Чорного списку Одеса», особисто підтримує друзів на фронті, але найбільше — 28-му окрему механізовану бригаду імені Лицарів Зимового Походу.

«Після двадцяти років життя тут, в Україні, я вважаю себе більше українцем, ніж угорцем», — зізнається чоловік. І додає: найбільшим компліментом для нього стали слова друга з МЗС України: «Ти живеш не в Україні, ти живеш Україною».