Банатська Січ: як австрійський експеримент обернувся кривавою драмою на Дунаї

26 серпня 2026, 15:24 ·529 слівредакція

У 1785 році австрійський імператор дозволив козакам осісти в Банаті, але згодом вони втекли до Османської імперії, де зіткнулися з некрасівцями у жорстокій боротьбі за рибні угіддя.

Історія українського козацтва має чимало маловідомих сторінок. Одна з них — спроба австрійської корони створити козацьке формування в провінції Банат, що обернулася трагедією для обох сторін.

Імператор Йосиф II, прагнучи зміцнити Військовий кордон проти османів, у 1785 році дозволив близько 8 тисячам козаків, які поневірялися в турецьких володіннях, оселитися в болотистому Банаті — на перетині сучасних Румунії, Сербії та Угорщини, між Тисою та Дунаєм.

Проте ці землі були дикими та суворими. Австрійська адміністрація намагалася вбудувати вільних козаків у регулярну прикордонну службу: землі виділили, але самоврядування обмежили, перетворивши отаманів на офіцерів. Не витримавши муштри, козаки масово втікали вниз по Дунаю, в османські володіння, де вливалися в Задунайську Січ.

Там на них чекало зіткнення з некрасівцями — нащадками донських козаків-старовірів, які після поразки повстання Булавіна на початку XVIII століття під проводом Ігната Некрасова знайшли притулок у турків. Порта дозволила їм селитися в Добруджі та дельті Дунаю в обмін на військову службу. За десятиліття вони перетворилися на замкнену релігійну спільноту, що зберігала старі обряди, носила бороди та ненавиділа будь-яку імперську владу, але була лояльною султану. Їхньою економічною базою був вилов осетрових.

Коли задунайці почали освоювати гирло Дунаю, вони вторглися в економічну зону некрасівців. Для європейських дипломатів це виглядало як сутичка рибалок, але насправді точилася тотальна війна на знищення: партизанські бої в очеретах, де полонених не брали.

Конфлікт мав дві причини: економічну — українські козаки були вправними рибалками й перехоплювали контроль над прибутковими угіддями з ікрою, та ідеологічну — для старовірів православні козаки були єретиками. Османська влада, своєю чергою, часто видавала дозволи на вилов в одних місцях обом сторонам, що лише підливало олії у вогонь — можливо, через корупцію чи навмисну політику «розділяй і володарюй».

Криваві сутички тривали десятиліттями. Мандрівники початку XIX століття описували спалені поселення та річки, червоні від крові. Зрештою козаки витіснили некрасівців із дельти Дунаю, змусивши їхні залишки мігрувати вглиб Османської імперії, аж до Анатолії.