У Маліївцях ветеран створив етномузей у 150-річній хаті з коптильнею

У селі Маліївці на Кам'янеччині ветеран Андрій Симоненко разом із дружиною Анастасією Донець перетворив стару хату на етномузей. Будівлі може бути від 150 до 200 років, а її головна особливість — давня коптильня, до якої сходяться димоходи від усіх печей.
Хату в Маліївцях Кам'янець-Подільського району подружжя викупило, щоб зберегти її автентичний вигляд. За словами Андрія Симоненка, у будинку збереглася оригінальна архітектура, зокрема коптильня, куди з усіх хатніх печей ведуть димоходи.
«Справжня родзинка місцевої архітектури. Такого я не бачив більше ніде в Україні», — розповів ветеран.
За його словами, таких коптилень у селі залишилося п'ять. У двох хатах їх переобладнали під санвузли, а ще в трьох, зокрема й у цій, вони збереглися.
Андрій Симоненко зазначає, що хаті може бути від 150 до 200 років. Він побував у гостях у чоловіка, який народився в цьому будинку і якому нині 79 років: тут народився і він, і його мати, і дід.
Колишні власники передали до музею старі родинні фотографії, серед яких є світлини початку XX століття. На них можна побачити людей, які жили в цій хаті та працювали в місцевому маєтку графів Орловських. Відвідувачам тепер розповідають історію цієї родини.
«Коли ми вперше побачили цю хату, зрозуміли, що вона виглядає майже так само, як у день своєї побудови. Ми вирішили, що її потрібно зберегти для нащадків, адже старі хати в селах зникають, а цілі села — занепадають. Тому й вирішили створити музей, щоб люди, наші нащадки, могли побачити, як жили їхні пращури», — каже Андрій.
У хаті дві половини, у кожній — по дві кімнати. Одна з них — ванькир, нежитлова кімната, яку можна назвати кухнею. Там глиняна долівка, тоді як у решті хати підлога дерев'яна. Стоїть і традиційна для регіону піч — робоча, перевірена: на ній хоч зараз можна розпалювати й готувати.
Більшість речей в етнохаті — місцеві. Софу музею віддала жителька села Гала Яковинчик, яка хотіла її викинути, але спершу запитала, чи не заберуть.
Саму хату подружжя відновило менш ніж за місяць. Ремонт почали наступного дня після купівлі садиби, а за три тижні відкрили музей для відвідувачів.
«Коли ми зайшли в цю хату, ну вже як власники, на цьому місці була величезна дюра. Анастасії батько замісив нам глину з соломою по старовинній технології. Це було насправді цікаво і важко», — пригадує Андрій.
До Маліївців він переїхав із Вінниці. «Це мій перший такий досвід. До цього я ніколи не мав справи з музеями, хіба що як відвідувач. У Маліївці мене привело кохання. Спочатку, можна сказати, я закохався у дружину, а потім — у це село», — розповідає ветеран.
Андрій Симоненко — ветеран російсько-української війни. На фронт пішов добровольцем у перший день повномасштабного вторгнення, служив три з половиною роки, брав участь у боях на Київщині та Харківщині. Минулого року звільнився зі служби за станом здоров'я.
Тепер він планує розвивати музей і подати заявку на грант, щоб відкрити тут мініпекарню. «Хочемо випікати маліївецькі пиріжки з місцевих продуктів і з традиційними начинками: зі сливою, вишнею, а можливо, навіть із м'ясом», — каже Андрій. Експозицію музею продовжують поповнювати — новими експонатами діляться місцеві жителі та друзі.
Читайте також
Ще в розділі «Культура»
- У Вінниці презентують книгу «Об’єднані війною» та відкриють виставку про зниклих безвісти
- Борщівський музей отримав нові експонати: вишиванки, горсик і скатертину
- Дніпро відзначає 500-річчя: біля пам'ятника Полю вшанували захисників і оживили історію міста
- У Полтаві вперше проведуть Фестиваль демократії «Ґанок»
- Пам'ятники українській їжі: від ніжинського огірка до полтавської галушки




