У Бужанці на Чернігівщині зберігся фільварок XVIII століття

Про фільварок у Бужанці розповів викладач кафедри історії України Сумського державного університету Євген Осадчий. За його словами, це центр економії на Лівобережжі часів Козацької доби. Такі господарства спершу виникли в Речі Посполитій та на заході України у XVII столітті, а на Лівобережжі з'явилися століттям пізніше.

Будівля згадується в «Описі Новгород-Сіверського намісництва» кінця XVIII століття. «Сюди приходили селяни, і ці селяни працювали на якихось роботах. Тобто тут їм давали роботу, і вони розходилися. І чітко написано, що над дорогою на бугрі стоїть будинок. І це називається хутір Фільварок», — каже історик. За його словами, назва вказує, що це була саме економія, і належала вона Рум'янцеву-Задунайському, який мав палац у Вишеньках.

Нині це, за словами Осадчого, єдиний фільварок в області, що зберігся у такому стані. «У нас на території і Чернігівщини, і Слобожанщини таких будинків немає взагалі більше. Може, вони є, але про них ніхто не знає», — зауважує він. Схожа за плануванням будівля є в Покорщині, але там жив поміщик, а у фільварку — управитель. Згодом, уже у XX столітті, тут теж жили поміщики, а за радянських часів — представник із Ленінграда.

Будівлю поступово добудовували зі зміною власників. Зараз вона поділена на дві частини: з одного боку жив управитель, з іншого був основний вхід до канцелярії. Всередині, припускає історик, збереглося старе планування. «Піч XVIII століття. Може, саме початок XIX — вона зроблена з цегли, обмазана глиною. Тут ще були якісь візерунки, але їх вже замазали», — розповідає він.

Про історичну будівлю в селі науковець дізнався випадково. Минулого року він разом з археологами працював на розкопках палеонтологічної стоянки в Бужанці й побачив здалеку дві сині ялини. «І стало нам цікаво — що ж це, адже такі ялинки саджають тільки біля якихось установ. Місцеві кажуть, що садиба, садиба. Але що за садиба? Ми вирішили сходити подивитися».

Будівля стоїть окремо від села, на горі. Раніше з її балкона було видно церкву, тепер за хащами її не видно. Під горою живе Олександр Андрєєв, у якого зберігся знімок рідних, зроблений колишнім власником садиби на початку XX століття. «Моя прабабка Устя, мати мого діда. Він сфотографував. Баба моя з 1915 року, а дід з 1909 року», — каже він.

Євген Осадчий переконаний: якби будівля отримала статус щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, її мали б шанс зберегти. «По-перше, реставрація проводиться за проєктом, а не просто як захотів і підмазав. Статус пам'ятки або об'єкта дає можливість включити цей об'єкт до якихось списків на реставрацію, на підтримку держави». Зараз, за його словами, великих грошей не потрібно — треба перекрити дах. Тут можна було б зробити культурний простір і включити будівлю до туристичного маршруту через Мезинський національний природний парк. «Особливо для людей, які цікавляться історією. От де вони можуть побачити економію або фільварок XVIII століття? Тільки на картинках, в Польщі і все».