«Студент», який виніс побратима з-під обстрілу: історія 26-річного капітана з Мукачева

26-річний капітан Олександр Книгиницький служить у 27 Мукачівському прикордонному загоні імені героїв Карпатської Січі. Свою обіцянку, яку він дав батькові ще в 15 років, він виконав: виріс у родині військовослужбовців, після школи вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України.

Академію Олександр закінчив у 2021 році. Першим місцем служби обрав Харківський прикордонний загін — хотів бути далі від дому і ближче до бойових дій.

24 лютого 2022 року він був у прикордонному наряді. Тоді йому виповнився лише 21 рік. Коли почалися обстріли, спершу не повірив, що війна стала повномасштабною. «Перші кілька хвилин я думав, що це сон. А потім зрозумів: ні, не сон. Реальність», — пригадує Олександр.

Під час оборони Харкова прикордонники облаштовували позиції у будинках і підвалах. Саме там Олександр отримав позивний «Студент» — був наймолодшим серед офіцерів, тож старші побратими жартували, що йому ще вчитися.

Одного разу разом із двома побратимами він прикривав позиції з автоматичного гранатомета. Російські солдати намагалися оточити українських бійців. По рації до нього почали звертатися вже без позивного: «Саня, витягай нас». Олександр використав боєкомплект, якого мало вистачити майже на місяць. Коли зрозумів, що утримувати зруйновані позиції ціною нових втрат немає сенсу, дав команду відходити й побіг до побратимів.

Серед них був важкопоранений сержант. Олександр зняв із нього спорядження, закинув його руку собі на плече та почав виводити з-під обстрілу. Поранений просив залишити його і рятуватися самому, однак Олександр відмовився — знав, що на сержанта чекають двоє маленьких дітей.

Далі він пам'ятає не все. Поруч вибухнув боєприпас, і Олександр втратив свідомість. Прийшов до тями вже біля евакуаційної машини. Кров на його одязі виявилася кров'ю пораненого сержанта. Сам Олександр отримав важку контузію. Сержант вижив, згодом вони разом проходили реабілітацію і досі підтримують зв'язок.

Олександр згадує і побратимів, яких врятувати не вдалося. Одного загиблого друга він упізнав у госпіталі. Інший захисник, з яким вони були близькими друзями, зараз вважається зниклим безвісти.

За словами Олександра, після пережитого він не любить багато говорити про війну. Для нього вона пов'язана з розрухою, втратами та болем. Після перемоги він хоче відвідати могили загиблих побратимів і побувати у кожного, хто не повернувся з війни.